Людина-легенда або богоподібний артист сцени

Фредді Мерк’юрі – справжнє потрясіння для музичної сфери двадцятого століття. Відомий співак, композитор і продюсер, що присвячував пісні своїй кішці і був небайдужий до нічних клубів, але тим не менш по-справжньому цінував мистецтво музики та співу.

Це митець, творчість якого навіть сьогодні захоплює багатьох людей.

«Я не буду рок-зіркою, я стану легендою», – так Фредді Меркюрі колись сам визначив свою долю.

Фаррух Бульсара – справжнє ім’я чоловіка, що народився 5 вересня 1946 року в Кам’яному місті на острові Занзібар. Його батьки, Бомі і Джер Бульсара, були парсами з Гуджарату. Фаррух (ім’я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався у зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відбиток в його творчості.

Більшу частину дитинства майбутній співак провів в Індії, де в сім років почав брати уроки гри на фортепіано. 1954 року восьмирічного Фарруха віддали вчитися в школу Святого Петра – школу-інтернат для хлопчиків у британському стилі в місті Панчґані. У 12 років він створив шкільний ансамбль «The Hectics», де виконував кавер-версії пісень таких рок-н-рольних музикантів, як Кліф Річард і Літл Річард. Існує думка, що на його становлення як музиканта у той час дуже вплинула боллівудська співачка Лата Мангешкар.

Утім, один з колишніх товаришів Мерк’юрі по «The Hectics» сказав, що це нісенітниця. Єдиною музикою, яку він слухав і грав, була західна попмузика. За спогадами одного з тогочасних друзів, Фаррух мав «надприродну здатність відтворити на піаніно почуту по радіо мелодію». Саме в цей період він став називати себе «Фредді», бо англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім’я. У лютому 1963 року повернувся на Занзібар, де жив з батьками в їхній квартирі.

Разом з родиною сімнадцятирічний Мерк’юрі втік із Занзібару, рятуючись від революції 1964 року, під час якої загинули тисячі арабів та індійців. Вони переїхали до Англії. Мерк’юрі вступив в Айлворт-Політехнік у Західному Лондоні, де вивчав мистецтво. Врешті здобув диплом фахівця з художньої графіки та дизайну в Коледжі мистецтв. Художні навички допомогли йому створити геральдичний герб гурту «Queen».

У квітні 1970 року Мерк’юрі познайомився з гітаристом Браяном Меєм і барабанщиком Роджером Тейлором, які раніше грали в гурті «Smile». 1971 року до них приєднався басист Джон Дікон. Попри застереження інших членів та студії «Trident», що на початках займалась менеджментом гурту, Мерк’юрі вибрав назву «Queen». Пізніше він казав:

«Вочевидь це дуже по-королівськи і звучить розкішно. Це сильна назва, дуже універсальна і безпосередня. Звичайно ж я усвідомлював гейський підтекст, але то була лише одна з граней».

Приблизно тоді ж він взяв собі псевдонім Мерк’юрі. Незадовго до виходу першого альбому Queen він створив логотип гурту, в якому поєднав знаки зодіаку всіх чотирьох членів: двоє Левів (Дікон і Тейлор), Рак (Мей), а також дві феї для Діви (Мерк’юрі). Леви обіймають стилізовану літеру Q, рак вчепився за літеру зверху і над його спиною здіймаються язики полум’я, обидві феї розташовані під левами. Всередині літери Q розміщена корона, а весь логотип перебуває під прикриттям величезного Фенікса. Весь символ дещо нагадує герб Великої Британії, особливо леви, які його тримають.

Єдиною громадянською дружиною і найкращим другом Мерк’юрі була Мері Остін. На початку їхніх відносин згадує Мері, що тоді вони були дуже бідні, а їхній роман був схожий на стосунки тисяч таких самих пар. Молоді люди слухали музику, гуляли, але не могли дозволити собі нічого зайвого. Музикантам-початківцям у Лондоні 1970-х було не так просто пробитися: таких, як вони, були тисячі.

Мері завжди підтримувала чоловіка. Тож у 1973 року Queen випустили перший альбом. Життя потихеньку налагоджувалося, і пара вже могла дозволити собі квартиру у престижному районі Лондона. Фредді Мерк’юрі написав баладу Love of my Life і присвячїї Мері. А ще робить їй пропозицію. Щоправда, пропозиція була зроблена з властивим Фредді почуттям гумору:

«Потім, коли мені було 23, він подарував мені велику коробку на Різдво. Усередині була ще одна коробка, потім ще й таке інше. Це було схоже на один із його жартів. Зрештою, я знайшла прекрасне нефритове кільце в останній маленькій коробці.

Я подивилася на нього і втратила мову. Пам’ятаю, я подумала: «Я не розумію, що відбувається». Це було зовсім не те, на що я очікувала. Тому я запитала його: «На яку руку мені це надіти?» І він сказав: «Безім’яний палець на лівій руці». А потім він сказав: «Тому що ти вийдеш за мене заміж?» Я була вражена і просто прошепотіла: «Так. Я вийду», – розповідає Мері.

Та згодом Фредді приходив додому дедалі пізніше, і стосунки зіпсувалися. Через деякий час він відверто розповів Мері про свою нетрадиційну орієнтацію. Мері згадувала, що вони завжди намагалися бути чесними один з одним і уникали скандалів. Їхній роман закінчився, але дружба і платонічне кохання між великим рок-співаком і простою дівчиною тривали до кінця.

Після розлучення Мерк’юрі переконав Мері не покидати його, і дівчина оселилася за кілька кроків від житла співака. Вона завжди була поруч: супроводжувала Фредді на концертах та гастролях, працювала помічницею.

«Я зустрів Мері у 1970 році, і з того часу у нас чудові стосунки. Я був з нею близький, як ні з ким іншим. Ми прожили разом сім років, і я її, як і раніше, люблю. Кохання – це те, чого найважче досягти, і вона здатна жорстоко розчарувати, як ніщо інше. З Мері мене пов’язують тісні узи, що зміцніли з роками. Вона пройшла майже через усе і завжди була зі мною»

Звичайно, у Мері Остін було і своє особисте життя, втім, як і у Фредді Мерк’юрі. Мері народила двох дітей, але так і не вийшла заміж за їхнього батька. Фредді Мерк’юрі навіть став хрещеним старшого сина Мері. У цей час Фредді болісно шукав свою любов, його брали в облогу шанувальники, але за теплом і підтримкою він йшов до Мері.

«Усі мої коханці запитували мене, чому вони не можуть замінити Мері, але це просто неможливо. Єдиний друг, який я маю, це Мері. І мені більше ніхто не потрібний. Для мене вона була громадянською дружиною. Для мене це був шлюб… ми віримо одне в одного. Для мене цього достатньо. Я не міг полюбити чоловіка так, як любив Мері», – зауважував співак.

Мерк’юрі прославився своїми концертними виступами наживо, що збирали стадіони по всьому світу. Він демонстрував надзвичайно театральний стиль, завдяки якому значна частина натовпу часто долучалася до участі в шоу. Автор журналу «The Spectator» схарактеризував його як «виконавця, що дражнить, шокує і зрештою зачаровує аудиторію різними екстравагантними версіями самого себе».

Девід Бові, який виступав на концерті пам’яті Фредді Мерк’юрі і разом із Queen записав пісню «Under Pressure», похвалив Мерк’юрі за стиль виконання, і сказав: «З-поміж найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов далі за всіх… Він зламав усі шаблони. Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію у своїх руках».

Гітарист Queen Браян Мей писав, що Мерк’юрі може примусити «навіть людину з останнього ряду стадіону відчувати свою залученість до дійства».

Головним реквізитом Фредді на сцені стала зламана мікрофонна стійка. Випадково зірвавши її з важкої підставки під час одного з ранніх виступів, він зрозумів, що її можна використовувати безкінечно.

Одним з найпам’ятніших виступів Мерк’юрі в складі «Queen» став концерт «Live Aid», що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону (72 тисячі глядачів) плескала, співала та коливалася в унісон. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярда телеглядачів у всьому світі. Цей виступ «Queen» музичні експерти згодом оголосили найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики. Результати голосування показали в телевізійній програмі «Найвидатніші виступи в світі».

Упродовж своєї кар’єри Мерк’юрі дав разом з «Queen» близько 700 концертів у різних країнах по всьому світі. Концерти «Queen» вражали своїм великим розмахом. Він якось пояснив: «ми – Сесіль Демілль рок-н-ролу, завжди хочеться робити все більшим і кращим». «Queen» став першим західним гуртом, що виступив на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів на стадіоні «Морумби» в Сан-Паулу в 1981 році. 1986 року «Queen» став першим колективом, що зіграв за «залізною завісою», виступивши в Будапешті перед аудиторією 80 000, і це був один з найбільших рок-концертів, які будь-коли відбулись у Східній Європі.

Останній його виступ наживо з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в маєтку Небворт-Гаус в Англії в присутності близько 150 тисяч глядачів. Під звуки британського національного гімну «Боже, бережи королеву» який зіграли наприкінці концерту, одягнутий у мантію Мерк’юрі, тримаючи золоту корону над головою, попрощався з глядачами.

На сцені Мерк’юрі виявляв свій яскравий тип особистості, але насправді він був боязким і нерішучим поза сценою, особливо поруч з людьми, яких не знав добре, і давав дуже мало інтерв’ю.

Якось він сказав про себе: «Коли я виступаю, я екстраверт, але всередині я зовсім інша людина». Перебуваючи на сцені співак купався в променях любові від своїх слухачів. У своїй передсмертній записці Курт Кобейн згадує, як він «захоплювався і заздрив, коли Мерк’юрі, здавалося, любив насолоджуватися любов’ю і обожнюванням натовпу».

1987 року Мерк’юрі відзначив свій 41-й день народження через кілька місяців після того, як дізнався, що в нього ВІЛ.  Вечірку, що відбулася 5 вересня 1987 року, називали «найнеймовірнішим прикладом надмірності, свідком якої цей середземноморський острів будь-коли був». Її відвідали близько 700 осіб. Торт у формі Храму Святого Сімейства Ґауді створили спеціально для вечірки, хоча справжній торт розвалився і його замінили на 2-метрову губку з нотами пісні Мерк’юрі «Барселона». Менеджер Queen Джим Біч отримав рахунок на відшкодування збитків, де порахували 232 розбиті склянки.

Фредді Мерк’юрі був дуже цікавою людиною, з величезним почуттям гумору. Митець любив класичну оперу та балет. Про це також свідчать його костюми на початку кар’єри. Також він цікавився мистецтвом Японії та колекціонував японські витвори мистецтва.

Артист мешкав у великому будинку із садом. У нього було кілька кішок, якось водночас у нього їх жило десять. Коти були його найулюбленішими тваринами, він телефонував їм з концертів і турів, щоб вони не сумували за ним. Його альбом «Mr. Bad Guy» та пісня «Delilah» були присвячені кішкам, також Мерк’юрі знімався у відео в костюмах, що нагадували кішок. Наприклад, у відеокліпі для «These Are the Days of Our Lives». Також тримав у своєму маєтку у спеціальному басейні золотих коропів.

Зірковий вокаліст був палким прихильником відомої американської кіноактриси Мерилін Монро. Зі співачок найбільше захоплювався талантом Арети Франклін. Його улюблені напої: горілка та шампанське.

Кінець життя легенди був дуже швидким і неминучим. У Фредді Меркьюрі  виявили ВІЛ. Спочатку про це знали лише дві людини: Мері Остін і Джим Хаттон. А коли хвороба майже перемогла, ці двоє не відходили від Фредді на крок. Мері – тому що була давнім відданим другом, а Джим був останнім коханим великого співака.

В 1991 Меркьюрі втратив зір і майже не вставав з ліжка. Він перестав приймати пігулки та відмовився від боротьби за життя. Мері та Джим були поруч: вони згадували старі часи, дивилися записи концертів Queen, сміялися та плакали разом.

22 листопада 1991 року Мерк’юрі викликав менеджера Queen Джима Біча до себе додому в Кенсінґтоні, щоб підготувати публічну заяву. Наступного дня, 23 листопада, її оприлюднили для преси від імені Мерк’юрі:

«Враховуючи чутки, що ходили в пресі останні два тижні, я хочу підтвердити: аналіз моєї крові на ВІЛ виявився позитивним, у мене СНІД. Я вважав за потрібне тримати цю інформацію в таємниці, щоб зберегти спокій рідних та близьких. Однак настав час повідомити правду друзям та прихильникам у всьому світі. Я сподіваюсь, що кожний приєднається до боротьби з цією жахливою хворобою».

Увечері 24 листопада 1991 року, приблизно о 19:00, всього через 24 години після оприлюднення заяви, Мерк’юрі помер у віці 45 років у своєму будинку.

Коли Мерк’юрі помирав, Мері була однією з небагатьох, хто сидів біля його ліжка, і щодня зі сльозами на очах покидала будинок у Кенсінгтоні. Мері Остін повідомила батьків Мерк’юрі про смерть сина.

Цікавим фактом є те, що саме через рік після смерті Фредді, лікарі врешті  дослідили і почали призупиняти розвиток ВІЛу у пацієнтів, що до цього моменту не було можливим.

Анастасія Ярощук, студентка-журналістка


Вас також може зацікавити:

Український шоу-бізнес про війну

Нацвідбір на «Євробачення-2022» – як це було. Огляд новин

Музика захищає від хвороб – історія досліджень

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *