Складність моєї роботи в спостереженні за людськими долями (інтерв’ю)

Хочете навчитися розуміти власні емоції, більше допомагати собі та мати менше проблем? Психологиня Ольга Сухар розповіла, як працює з клієнтами, звідки виникають найпоширеніші психологічні труднощі та як їх подолати.

Чому обрали професію психолога?

Я знала, що хочу бути психологом ще задовго до закінчення школи. Саме точно не знаю, що на мене вплинуло, але в дев‘ятому класі ми мали факультатив з психології (колись давно таке було) і я, звісно, його відвідувала. Мені дуже подобалось все, що нам розповідала наша вчителька. Вона була психологом, а ще дуже красивою жінкою. Як сьогодні пам‘ятаю: мала довге і руде волосся, яскраво-червону помаду. А ще книжечки в неї були цікаві: стільки тестів, загадкових малюнків. Я дуже хотіла бути схожою на неї. Хто зна, чи не вона зіграла вирішальну роль хоч. Руде волосся я собі не зробила, але книжечки в мене такі з’явилися.

Чи бувають такі ситуації, що Вам самій потрібна консультація психолога?

О, навіть дуже. Усяка робота з людьми може призвести до вигорання. Щоб цього не сталося, кожен психолог має свого психолога, який не дасть «поїзду з‘їхати з рейок».

З ким Вам легше працювати: з дітьми чи дорослими?

За складністю я не відчуваю різниці між роботою з дітьми чи дорослими. Проте деякий нюанс є: діти значно відвертіші, з ними не доводиться долати бар‘єри захисних реакцій.

Складність моєї роботи швидше в спостереженні за нелегкими людськими долями. Інколи дивуюся витривалості і терплячості людської душі, особливо дитячої.

Як зазвичай проходить у Вас консультація?

Консультації бувають різними, все залежить від клієнта і ситуації. Для когось зрозумілий і ефективний діалог, а для когось розмова – це складно. Якщо ще проблеми в комунікативній сфері, то тим паче діалог – не варіант. Інколи це письмові практики, дуже часто використовую практики арт-терапії. Вони чудово діють, коли важко підібрати слова, особливо в роботі з дітьми, коли вони самі не розуміють, що з ними відбувається. У мене в скарбничці психологічних методик є варіант для кожного клієнта, навіть для того, який не заговорить ніколи.

З якими проблемами Ви працюєте? Якщо не секрет, які методи психотерапії використовуєте?

В основі моєї роботи є допомога людям, які зіштовхнулися з психологічними труднощами у своєму житті. До мене звертаються, якщо виникли складність в спілкуванні з іншими, конфлікти і кризи в сім’ї, проблеми у відносинах з дітьми, страхи і психологічні травми, незадоволеність собою, життям і вчинками, потреба в самовизначенні, емоційне вигорання, раптові напади страху чи агресії, безсоння, нав’язливі думки та багато іншого.

Як уже говорила, широко використовую методи арт-терапії. Свого часу пройшла навчання і отримала додатковий диплом арт-терапевта. Це дивовижний, безвідказно дієвий метод терапії, який не має протипоказань. Він допомагає швидко подолати дистанцію між психологом і клієнтом.

Як обрати хорошого психолога?

Звісно, що важливе значення має освіта, методи роботи, відгуки і навіть ціна. Але, якщо все це вам підходить, часто перша консультація відіграє визначальну роль. Адже психолог – це людина із власним внутрішнім світом і стилем спілкування. Інколи навіть тембр голосу для клієнта стане важливим.

Чи можлива дистанційна допомога психолога? Та чим вона відрізняється від живого спілкування?

До всіх подій з ковідом я працювала лише очно, проводила групи та індивідуальну роботу. Пандемія змінила умови роботи багатьох, зокрема й мої також. Потрібно було продовжувати чи завершувати роботу, яку почали. Звичайно я хвилювалась, турбувалася за результат.  Дистанційна робота мало чим відрізнялась від очної і виявилась не просто ефективною, а подекуди навіть ефективнішою.

У чому причина? Думаю в більшій анонімності, що дає відчуття безпеки, у максимальній відкритості, у відсутності страху, що тебе оцінюють чи засуджують. Звичайно, що є клієнти, які потребують лише живого спілкування, тому той, хто живе в моєму місті, його отримує. Усі, хто потребують максимальної анонімності чи не мають змоги/потреби в очних зустічах – знайдуть мене на сторінці.

Що робити, коли все набридло, та як боротися з вигоранням?

Ці два запитання мають спільну причину – втому і виснаження інтелектуальне, емоційне та фізичне. Коли вони накопичуються, зникає мотивація, втрачається інтерес до всього. Зрештою, це приводить до явища, відомого, як «емоційне вигорання». Воно згубно діє не лише на стан психіки, а й на фізичний стан.

Найдієвіший спосіб себе відновити – взяти «паузу», зробити перерву. Навіть, якщо ви обожнюєте все те, чим займаєтесь, перерва потрібна кожному. Повноцінна відпустка – одне з найкращих лікувань багатьох психологічних проблем, не лише вигорання. Піклуйтеся про себе, прислухайтеся до власних почуттів і довіряйте їм, тоді ви точно знатимете, чого прагнете, що робити варто, а що ні, які думки справді ваші, а які нав‘язані іншими. Усього цього можна навчитись як самотужки, так і на різних тренінгах особистісного росту чи марафонах.

Слухайте улюблену музику, медитуйте, займайтесь йогою, малюйте, читайте, змінюйте рід діяльності. Знаходьте час для приємного, бо інакше цей час забере хвороба.

Як боротися із синдромом «відмінника»?

Синдром відмінника – це нездорова залежність від схвалення оточуючих. Це прагнення досягати успіху в усьому, не дозволяти собі програвати. Синдром з’являється ще в дитинстві. Є різні способи показати дитині, що вона кохана. Але якщо вона рідко отримує ці знаки від батьків задарма і частіше за щось добре зроблене, то рефлекс закріплюється. Так дитина думає, що хороших люблять більше і люблять обов’язково за щось.

Що ж робити?

Варто усвідомити, що ваш результат – це не ви. Одна з найбільших проблем відмінників – вони повністю ототожнюють себе з тим чи іншим результатом своєї роботи. Відмінники забувають, що конкретне досягнення або невдача – це лише маленька частина їх життя, всього лише одна грань. У боротьбі з синдромом відмінника дуже важливо змінити власні психологічні установки, тому спочатку вам доведеться регулярно вести діалоги з собою. Кожного разу, коли ви будете починати те чи інше завдання, у вас з’явиться страх не виконати його ідеально, або ж ви вже не впоралися – повторюйте собі, що результат роботи –це частина мого досвіду, а не вся моя особистість.

Як здолати синдром «рятівника»?

Звідки з’являється цей синдром? Найчастіша причина криється в дитинстві. Якщо в дитинстві дитина не отримала достатньо турботи, то, дорослішаючи, вона може неусвідомлено проявляти гіперопіку до інших, компенсуючи брак уваги до себе. Часто «рятівниками» стають люди, які не були популярними серед однолітків і ті, хто не відчував у своєму житті достатньо підтримки і схвалення. Так вони намагаються отримати похвалу, на яку виявилися нездатними або скупими їхні батьки чи інше оточення.

Є ще й ряд інших можливих причин, наприклад, прагнення домінувати. Коли «рятівники» дають поради, вони відчувають себе покровителями. Так проявляється бажання командувати, керувати і вказувати. «Рятівник» також включається заради уникнення власних проблем. Такий собі спосіб відволіктися. І це в якомусь сенсі дуже зручно: відчуваючи свою значимість для інших, уникати вирішування власних проблеми. Проте власні проблеми нікуди не зникнуть. Коли люди задовольняють свої потреби в стилі «допоможи іншому», це перетворюється на звичку. Як тільки «рятівники» бачать, чують, відчувають, що хтось має складнощі – вони моментально виникають на горизонті, щоб вирішити проблему, дати пораду, підбадьорити. Не тому, що їх попросили, а тому що в них звучить непереборна тяга все полагодити і виправити. І це також родом з дитинства.

Як тоді діяти?

Перш за все, важливо направити фокус уваги на себе. Що я хочу для себе? Що я відчуваю? Що зі мною відбувається, коли я бачу когось, хто потребує допомоги? Навіщо мені допомагати?

Потрібно розуміти правильно: позбутися синдрому рятівника не означає стати черствим і відмовляти всім у допомозі – це означає допомагати правильно і вчасно. Як це? Не допомагати тому, хто про це не просить. Можливо, саме в цю мить людина працює над собою, тренуючи, наприклад, свою самостійність.

Запам’ятайте, що людина не є абсолютно безпорадною (виняток – недієздатні люди і люди без свідомості). Допомагаючи іншому, не беріть на себе виконання всіх дій. Якщо людина скаржиться на свою безпорадність в якомусь питанні, допоможіть їй побачити її сили і можливості. Залиште за людиною відповідальність за себе і прийняття рішень, бо це її досвід – він безцінний.

Як спокійніше реагувати на життєві ситуації?

Тут усе просто – довіряти життю та його подіям. Ми повинні пам‘ятати, що є однією частинкою великого плану, якого не зможемо побачити цілком. Тому все, що відбувається – вирвано з контексту цього великого плану.

Життя ніколи не намагається нас знищити, лише укріпити і дати досвід. Для чого це йому? Бо воно нас любить і має на нас великі плани.

Як виховання батьків впливає на майбутнє дитини?

Без сумніву, виховання – основа майбутньої особистості. Я про це вже говорила вище. Сім‘я – це перше середовище, з якого дитина черпає досвід, а також інформацію про довколишній світ і його порядок.

Усі батьки мріють, щоб їхні діти були щасливими, успішними і вихованими, читають для цього різні статті з виховання та іншу літературу. Проте варто розуміти, що спрацює лише власний приклад. Можна прочитати стос літератури, але жодна порада не допоможе, доки батьки не користуються нею самі. Діти ж не знають, що ви прочитали, вони дивляться, як ви вчинили в цій ситуації.

Вони формують розуміння про себе з того, як ви спілкуєтесь з ними. Вони вчаться любити, якщо ви їх любите, вчаться поважати себе і інших, якщо ви їх поважаєте, вчаться цінувати, якщо ви цінуєте і т.д. Тобто вчаться всьому, що ви їх навчите. Так само вчаться бути злими і агресивними, якщо ви кричите, вчаться відступати і не вірити в свої сили, якщо ви їх критикуєте, вчаться недовіряти, якщо рідні мама і тато не є місцем спокою і затишку. Далі навіть продовжувати не хочеться.

Любіть своїх дітей, даруйте любов без будь-яких умов.

Як можна навчитися керувати своїми емоціями?

Пізнання себе – основа внутрішнього балансу особистості. Якщо ви думаєте, що знаєте себе дуже добре, то ви помиляєтеся. Протягом усього життя людина впізнає себе все краще і краще. Якщо ви не займетеся самопізнанням, то ваші емоції візьмуть над вами верх. Самопізнання допомагає навчитися розуміти  свої емоції в кожній конкретній ситуації, відповідно, буде рішення, що з ними робити.

Поки ви будете обдумувати способи самопізнання, для екстреної допомоги собі пропоную просту практику:

Поставте собі два запитання:

  1. Що відбувається зі мною в цей момент? (Що я зараз роблю? Що я відчуваю? Про що думаю? Як дихаю?).
  2. Що мені хотілося б в наступний момент? Що я продовжила б далі робити, що думати, як хочу почуватися, дихати?

Ці запитання чарівні, бо щирі думки про майбутнє стають вашим життям.

Діана Рішко, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *