Катерина Рубан: «Написання віршів для мене – це терапія»

Поезія – це щось набагато більше і глибше, ніж просте поєднання літер та слів воєдино (так теж комусь може здаватися). Це суміш емоцій, думок, станів, почуттів, які виразно сплелися в римовані, чи не завжди, рядки, вилилися на папір і закарбувалися. Читати вірші – одне, а стати самому їх творцем – інше. До того ж вміння тонко відчувати силу слів, оперуючи ними, дається не всім. Серед таких – Катерина Рубан – книгарка, мандрівниця, а головне – поетеса, вірші якої полюбилися мені в секунді (впевнена, що не тільки мені).

Впродовж годинної розмови у форматі онлайн-зустрічі, зважаючи на епідеміологічну ситуацію в країні, ми поговорили про перші проби пера, пошуки натхнення, імовірні літературні читання та реальність, на яку наштовхується бажання видати збірку; про десятирічну перерву в писанні, думки про припинення й роль, яку відіграє цей процес у житті поетеси.

«Дуже багато часу пройшло для того, щоб зрозуміти, що в мене виходить писати вірші».

Коли і як Ви почали писати вірші, розгледіли в собі здібності до віршування?

Я просто все життя дуже люблю читати книжки. Коли я навчилася читати, то зрозуміла, що хочу їх писати. Це було таким логічним наслідком, тому що в дитинстві, коли читаєш всі ці історії про героїчних персонажів, як вони подорожують світом, як допомагають комусь, знаходять скарби ти хочеш бути на їхньому місці. Потім розумієш, що живеш у реальному світі, та єдиний варіант бути на їхньому місці цей світ створювати. Так я зрозуміла, що хочу писати. Це було років, може, у шість.

Перші проби пера в мене бути такі собі. Це були якісь максималістичні дитячі віршики про світ, котика, про те, що таке добре і погано, але всі вони були російською, бо спілкуватися українською почала тільки після початку війни. Після першого курсу в університеті зрозуміла, що ніколи не зможу писати так, як мої улюблені письменники: Бродський, Толкін. Я стала в трагічну позу і вирішила, що робити цього і не варто: «якщо я не можу як нобелівські лауреати, я краще не буду, в принципі». Потім 10 я не писала нічого, крім наукових робіт, відгуків і фрілансу.

Коли я розпочала працювати в книгарні «Є», то побачила, що туди на презентації приходять дуже різні люди, а їхні книжки мені іноді здавалися такими, які я могла б написати. Вони дозволили собі це зробити, дозволили собі опублікувати посередню книжку, потім кращу-кращу – вони розвивалися в цьому, а я ні. Потім написала про це своєму другові, який складав вірші.

Я кажу:

– Ти так класно пишеш вірші, а я так ніколи не зможу.

Він каже:

– Що ти зараз робиш?

– Ну, пишу тобі повідомлення.

– Ти пишеш мені повідомлення, а перед цим ми з тобою разом створили казку в листуванні, тільки не опублікували її. Весь час, який ми з тобою переписуємося, ти пишеш про вірші. Чому ти цього не робиш? Практично цим і займаєшся, але чомусь не вважаєш себе цього вартим.

Але я продовжувала думати, що не зможу, що мені не вдасться, а потім сіла і написала перший за 10 років вірш, опублікувавши його у фейсбуці. Виставила, закрила сторінку і пішла, аби не бачити, яка там реакція. Я ще написала його вночі, по-моєму. Прокидаюся, а там лайки, і розумію: «Ого, значить, є люди, яким це сподобалося».

Я потім все це пропрацьовувала з психотерапевтом: дуже багато часу пройшло для того, щоб зрозуміти, що в мене виходить писати вірші.

Чекаєте, поки прийде ідея, натхнення, чи починаєте писати, а думки виникають в процесі?

У мене виникає якась емоція, яка дуже заважає, – я  просто сідаю і пишу перший рядок або два-три для того, щоб цю емоцію сфокусувати в конкретний вірш. Це спосіб зрозуміти, що я відчуваю в цей момент. Часом буває так, що коли я напишу вірш – нарешті зрозумію, яку емоцію переживаю. Іноді для того, щоб зрозуміти, мені потрібно кілька років. Натхнення – це спосіб зафіксувати емоцію!

Яка періодичність виходу поезій?

Це залежить від того, наскільки емоційний у мене період. Наприклад, зараз я майже не пишу, але якщо трапляється якась емоційна подія (неважливо хороша чи погана) мені хочеться це записати. Все залежить тільки від цього. Чим більше емоцій, тим частіше я пишу. Найбільше я писала, коли злилася через роботу.

І Вам це допомагало? Ставало легше?

Так, мені це допомагало впоратися з емоціями, не зриватися. Записуєш – і все.

Ви, сідаючи за написання, працюєте до кінця чи можете зупинитися, закінчивши через тиждень, коли виникне потяг?

Ні, я не сідаю і пишу, я можу йти дорогою, їхати в маршрутці, пишучи в телефон. Це може бути ще в блокнот чи комп’ютер, не важливо куди, але головне – записати.  У мене навіть була така історія: я серед ночі прокинулася, записала вірш у телеграм, а через два дні його знайшла. Думаю: «ого» (тобто я навіть не прокинулася)!

Бувало таке, що написали вірш, виразили свої думки, переживання,  пройшла психотерапія, але не хочете ним ділитися? Мовляв, це щось особисте, інтимне, власне.

У мене закрита сторінка у фейсбуці. Всі, кому я не хотіла колись показувати, там заблоковані. Немає такого, що приховую емоцію. Тобто це моє, я проживаю, для мене це важливо. Часто буває так, що інші люди, які проживають щось подібне, читають цей вірш і знаходять там підтримку (мені приходили такі відгуки). Я не соромлюся того, що відчуваю. Немає неправильних емоцій.

Буває соромно за русизм у вірші, але це тому, що в мені є той внутрішній філолог. Коли ти намагаєшся швидко записати щось, то не завжди встигаєш ввімкнути граматичний фільтр. Круто, що є люди, які говорять: «У тебе там помилка». Але мені нереально
соромно весь час за це.

«Вона виходить на межі: і про мене, і не про мене» 

В іншому інтерв’ю (ГІТ: Громадському Інтерактивному Телебачення) говорили, що надихаєтеся людьми. Отже, ваша поезія – це більше про вас чи про людей?

Це завжди про мене відносно інших людей. Історія може бути не моя, але вона така, як я її пережила б на місці іншої людини. Я розумію, що це трапилося не зі мною, але як би я почувалася в цій історії. Вона на межі: і про мене, і не про мене. Насправді всі тексти, які я пишу, більше про мене, ніж про інших, тому що інших я не знаю: дуже важко зрозуміти іншу людину.

Який із власних творів улюблений?

У мене декілька є улюблених віршів, але це швидше не вірші, а улюблені стани або маркери нагадування про хорошу чи не дуже хорошу емоцію. Я їх часом перечитую, тому що вони дозволяють мені згадати, що щось подібне зі мною вже траплялося, пережити той стан ще раз, надихнути себе або навпаки заземлити: «О, це ті самі граблі, пам’ятаєш»?

Тобто якщо Ви, наприклад, переживаєте ту саму емоцію, яка була раніше і про яку написали вірш, це також допомагає подолати її зараз?

Так, дуже допомагає, принаймні, нагадує. Хоча деякі ранні вірші мені зараз здаються дещо наївними. Але це теж нормально. Значить, я трохи виросла з того моменту.

У людей, які займаються творчою роботою, інколи виникає думка: «Ой, це моя остання ідея – більш такої ніколи не буде». Вам вона знайома?

Таке раніше було, але це зникло, коли мене покликали на фестиваль історичної реконструкції в «Ту Стань», і потрібно було видрукувати вірші. Я очікувала, що там буде 10, а вийшло 50 сторінок. Коли виникають такі думки, завжди обертаюся назад і пригадую, що не писала десять років, тож кілька місяців перерви взагалі нічого не вирішують.

Я думаю, що творчим людям притаманно сумніватися у власних силах і правильності дій. Поки є люди, які тебе слухають, читають; люди, яким не байдуже, навіть якщо їх двоє (і це мама з татом), – значить, все ти робиш правильно.

Вже після цієї десятирічної перерви задумувалися хоч раз припинити писати?

Так, виникала думка більше не писати. Час від часу виникає, коли приходить відмова з якогось конкурсу. Одразу вирішую: «Все, я більше ніколи…, щоб я ще раз відправила свої вірші на конкурси».

Наскільки важливий фідбек?

Це дуже важливо, тому що інколи виникають відчуття, що це нікому не потрібно. Коли люди мовчать, ти ж не знаєш, як вони сприйняли цей вірш, ти не бачиш його зі сторони. Тому, коли коментують або залишають слова підтримки, ти розумієш, що робиш щось не дарма. Це підтримує. Не коли пишуть: «Катя, ти молодець», а коли: «О, розумію, у мене теж таке було», «Твої слова змусили мене задуматися». Тобто як оцінюють мої твори з людської точки зору.

Надихаєтеся кимось з поетів?

Скоріше, несвідомо, і це більше про форму. Стосовно віршів, то я дуже багато вивчала: і форму, і тематику, і читала різних поетів і перекладала, наприклад, з білоруської на українську або з української на російську (в університеті були такі завдання). Звичайно, це мало вплив, і всі, кого я читаю, 100% мають вплив на те, як я пишу і думаю. Але це не свідомий вплив, а скоріше культурний контекст.

Я не намагаюсь когось повторювати, бо дуже цього не люблю. Коли, наприклад, люди починають писати вірші в манері Жадана, думаю: «Нащо нам ще один Сергій Вікторович? У нас вже є один. Пиши, як ти. Жадан у нас один, а Вася Петров тільки ти, розумієш? І написати, як Вася Петров – це треба ще постаратися».

Я люблю декламувати вірші, проте завжди задумувалася, публікуючи черговий запис і позначаючи автора, над тим: як сприймають це поети. Як ставитеся до декламації Ваших віршів іншими людьми? Вони ж, наприклад, можуть трактувати і переповідати їх зовсім не так, як задумуєте це Ви.

Чесно кажучи, мені трохи дивно, коли хтось читає мої вірші, тому що він читає «під себе» – не так, як ти їх писав. Але це приємно. Я знаю дуже багато історій про те, що автори були категорично проти (той самий Бродський). Він зневажав своїх декламаторів. 

Є бажання видати збірку своїх віршів?

Дуже хочеться видати збірку своїх віршів. Спочатку я думала, що це зайве, потім всі, хто підходив до мене з таким питанням, казали, що хотіли б мати в себе вдома. Коли я почала виступати публічно, зрозуміла, що видрукувати на кожен аркуш по віршику – це дуже багато, довго.

З практичної точки зору я хочу збірку, хоча б одну, аби можна було б шукати по книжечці. А з іншої – я не знаю, чи це комусь потрібно. Я працювала в книгарнях і знаю, що поезією цікавиться не дуже багато людей. Я не думаю, що видавати збірку віршів маловідомому поету в Україні зараз вигідно. Тобто з комерційної вигоди для видавництва. Тому я дивлюсь на це реалістично. Якщо буде можливість це зробити на грантовій, конкурсній основі, я не проти була б. Але цілеспрямовано йти до видавців – ні.

Ви багато читаєте і пишете думки прозою на своїй сторінці у фейсбуці. Можливо, задумувалися про написання не лише віршів, а й оповідань, наприклад?

Я задумувалася ще тоді, коли повернулася з Балканів, де півтора місяця подорожувала автостопом. Думала оформити всі ці історії в книжку. Потім у мене не було часу, а далі – натхнення. Зараз я працюю копірайтером, тому мені просто вже не хочеться писати нічого. Мені не дуже хочеться писати щось, окрім фейсбук-блогу й основної роботи.

Продовжте речення: написання віршів для мене це…

Написання віршів для мене – це терапія. 

Книга, яка змінила вас або ваше ставлення до життя?

Міхаель Енде «Момо»

Українська чи зарубіжна літературна?

Я не можу вибрати щось одне, оскільки мені в кожній країні подобаються певні моменти в книжках. В українській  літературі мені подобається, що вона написана українською, в латиноамериканській – магічний реалізм, давньогрецькій – образність, польській – їх погляд на художній репортаж. Я так можу довго продовжувати. Тут важко вибрати, бо з кожної літератури намагаюся знайти для себе просто свої книжки.

Який улюблений жанр літератури?

Мабуть, художній репортаж. 

Писати самостійно або ж читати написане вже іншими?

Читати написане вже іншими. Мені не вистачить і 700 років, аби перечитати все, що я хочу. Тим паче, є стільки талановитих людей і цікавих історій, які я хочу прочитати. Я більше читач.

Яку пораду дали б собі 18-річній?

Переводься в той університет, в який хочеш. Я вчилася в Слов’янському державному педагогічному університеті, а завжди хотіла перевестися в Харківський національний університет імені Каразіна або в Чернівці. Мені всі казали, що я недостатньо добре знаю предмет, «це буде дуже дорого», «вдома краще». Коли я закінчила університет і поговорила з людьми, які вчилися там, то зрозуміла, що, цілком, змогла б там навчатися. Треба слухати внутрішній голос, завжди.

Ольга Юсковець, студентка-журналістка

Фото із соціальних мереж Катерини Рубан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *