Дорогою до власних перемог (інтерв’ю)

Ярослав Окапінський – член національної збірної команди України з легкої атлетики серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату, майстер спорту України міжнародного класу, учасник чемпіонату світу (2019 р.), срібний (2018 р.) та бронзовий (2021 р.) призер чемпіонатів Європи.

У фіналі XVI літніх Паралімпійських ігор на дистанції 400 м Ярослав посів 6 місце, та встановив особистий кращий результат. В інтерв’ю він поділився історією власного професійного успіху та детально змалював спортивний шлях.

Як минуло Ваше дитинство? У Вас був час на звичайні дитячі веселощі та спілкування з однолітками?

Звичайно, що час був. Я почав займатися легкою атлетикою тільки в 16 років. До цього, у школі, встигли з’явитися друзі, нові заняття, хобі. Часу вистачало.

Як Ви почали займатися спортом професійно? Чому саме легка атлетика?

Якщо чесно, це взагалі спонтанне рішення – так склалися зірки. Я взагалі ніколи не думав, що в якийсь момент я зможу пов’язати своє життя саме із цим видом спорту, тому що в мене завжди на першому місці був футбол: я ним марив, і нічого, окрім нього, не бачив. Але так трапилося, що не склалося в мене блискуче футбольне майбутнє, і тренер Андрій Рожок запропонував мені спробувати свої сили на чемпіонаті України з легкої атлетики. Саме так почався мій шлях у легку атлетику.

Який ритм життя у Вас сьогодні?

Знаєте, можливо я зараз трохи злукавлю, але мені здається, що ритм життя став «лайтовіший», ніж був до того. Усе йде за розкладом: якщо я на зборах, то є ранкове тренування, відновлення, сон, масаж та вечірнє тренування, тобто інших якихось завдань у мене нема. У повсякденному житті, як завжди, купа справ, вони постійно додаються, і я намагаюся їх вирішити. На цей момент, поки я на навчально-тренувальних зборах, я кайфую та відпочиваю. Можу сказати точно, що це найкращі роки мого життя.

Спортивна кар’єра – це певні труднощі, чи було у Вас емоційне вигорання, думали піти зі спорту?

Емоційне виснаження краще сказати. Наприклад, коли готуєшся до дуже відповідального старту: чемпіонату світу, Європи або Паралімпіади. Коли виходиш вже на фінішну пряму в підготовці, то навантаження росте, тренування стають інтенсивнішими, динамічнішими, і відповідно стає важче. Виникають думки кинути, недопрацювати, але потім усвідомлюєш, заради чого ти працюєш, і все одразу відходить на другий план.

Як Ви відпочиваєте?

Якщо узагальнити, то я проводжу свій вільний час по-різному. Можу цілий день сидіти в телефоні, читати книжки, ходити на прогулянки з друзями. Зараз на зборі граємо у PlayStation.

Як святкуєте перемогу?

Якось особливо ми не святкуємо. Тут ще треба враховувати рівень стартів: якщо чемпіонат України, то яскравих емоцій я не відчуваю – вже сприймаю, як належне. Якщо це міжнародний старт, то звичайно є емоції, радість. Зазвичай святкуємо з командою та тренером.

Що є Вашим стимулом? Що загартовує дух?

Важке питання… Тут можна враховувати багато моментів. Загальний стимул – це всі, хто мене оточує: рідні, близькі, друзі. Інший стимул – я сам. Ставлю перед собою цілі та завдання, кажу: ти зможеш, та стараюся їх виконати.

XVI літні Паралімпійські ігри – які емоції виникли після участі в них?

Після фінішу, на дистанції 400 м, я ще не до кінця розумів, що я насправді це зробив, і, дивлячись на табло, на свій особистий рекорд, не міг йому повірити ще кілька хвилин. Вже потім, як вийшов із чаші стадіону, сів у автобус, у голові одразу виникло багато думок. Відчув щастя – такі емоції важко передати словами.

Як Ви оцінюєте свій виступ?

Позитивно, для мене – це досвід, перший старт такого рівня, особистий рекорд. Усі цілі, які ставив переді мною тренер, я виконав. Загалом, я задоволений. Звичайно, хотілось би ще швидше, але на все свій час. Я працюватиму над цим.

Як Вам Токіо? Умови проживання, тренування?

Усе було на найвищому рівні. Чудово організовано, все розписано буквально за секундами. Умови проживання чудові.

Ви товаришуєте з іншими спортсменами-паралімпійцями?

У Токіо я потоваришував із паралімпійським чемпіоном з мого класу Шарлем Ду Тоітом, він дуже позитивний хлопець. А зі збірної команди України я товаришую майже з усіма. Намагаюся бути комунікабельним.

Що Ви відчували під час вирішальних хвилин змагань? Які були думки?

Спочатку, коли виходиш на старт, присутнє хвилювання, хочеться дати задню, закрадаються різні думки в голові. Але коли ти вже на доріжці – береш себе в руки, налаштовуєшся: або пан, або пропав.

На вашу думку, чому Україна завжди має так багато медалей на Паралімпіадах?

У нас дуже хороша система спорту осіб з інвалідністю, вона розвинена на всіх рівнях. Саме тому Україна завжди має так багато медалей на Паралімпійських іграх.

Скільки Україна заплатила паралімпійцю за медаль? Чи задоволені Ви сумою, яку Вам виплатила Волинська обласна рада як учаснику XVI літніх Паралімпійських ігор? Як плануєте витратити ці кошти?

За бронзову медаль – 55 тис. доларів, за срібну – 85 тис. доларів, а золота – 125 тис. доларів. Сумою, яку мені виплатили, я задоволений, якщо чесно, навіть не розраховував отримати ці гроші. Це дуже несподівано, але приємно. Як я витрачу ці кошти, ще не придумав.

Як спортсмен порадьте, що треба робити, аби досягнути своєї мети?

У кожної людини на шляху до її цілей виникатимуть труднощі та перепони, і це нормально. Головне – не падати духом. Ще дуже важливе ваше оточення. Люди, які поряд з вами. Якщо у вас є підтримка, то обов’язково впораєтеся з усіма труднощами.

Дарина Дем’янчук, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *