Нема роботи – фікція чи реальність? Або що робити студентам, які ось-ось закінчать університет (статистика)

Сьогодні в житті багатьох із нас функціонує запланований попередниками сценарій: «Садочок – школа – університет – робота за спеціальністю». Та що робити, коли влаштування хоча б на якусь роботу стає зусиллям Атланта?

Ми «промоніторили» дані Державної служби зайнятості за останнє півріччя і виявили таку закономірність. Робота є, проте питання про її якість залишається відкритим, а те, чи вистачить вакансій – взагалі не варто запитувати.

У січні–серпні 2021 року роботодавці проінформували центри зайнятості про наявність 530 тисяч вакансій.

Структура вакансій за видами економічної діяльності була такою: 19% вакансій пропонувалося у сфері сільського господарства; 18% – на підприємствах переробної промисловості; 14% – в оптовій та роздрібній торгівлі і всього 8% – в державному управлінні й обороні.

Найбільше вакансій за цей період пропонували у сфері обслуговування, торгівлі (14%); експлуатації устаткування та машин (22%); представників найпростіших професій (15%). Водночас відсоток потреби кадрів на керівних посадах спостерігався для професіоналів і фахівців по 10%, службовців та керівників – 6%.

Станом на 1 вересня 2021 року кількість вакансій, заявлених роботодавцями до Державної служби зайнятості становила 80 тисяч одиниць. А це на 8% більше, ніж станом на відповідну дату минулого року.

Щоправда, попит на працівників концентрується далеко не на тих, у кого в кишені диплом, складений за відмінною «заліковкою».

У роботодавців дедалі частіше виникає потреба у кваліфікованих робітників з інструментом – а це 20% всіх поданих вакансій. Слюсар, ремонтник, швачка, електромонтер, електрогазозварник, слюсар-сантехнік, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків, пекар, маляр, муляр…  Як то кажуть у народі, «золоті руки» потрібні, а не диплом з відзнакою.

Хоча пошук професіоналів теж не припиняється. Спеціаліст державної служби, вчитель, економіст, інженер, провізор, інспектор, юрисконсульт, агроном, лікар – усі ці професії також  користуються попитом, проте кількість вакансій є не такою значною. Та й усі ми пам’ятаємо уроки історії: так звана «інтелігенція» ніколи не стояла поруч із словом «багатство». Отож, якщо робота інженера чи юрисконсульта ще є прибутковою, то про статки  вчителя і лікаря можна навіть не згадувати.

Сьогодні з надією на те, що робота знайде їх сама, дедалі більше людей звертається в службу зайнятості або, простіше кажучи, «біржу». Наприклад, у  січні–серпні 2021 року послугами Державної служби зайнятості скористалися 950 тисяч безробітних громадян. У безвиході деякі люди самі заклеюють стовпи оголошеннями «Шукаю роботу!». Інколи це схоже більше на жарт, а інколи не дуже.

Попри такі трагікомедії, цифри говорять, що з безробіттям все не так і погано (у порівнянні з тим, що було раніше, звичайно). Станом на 1 вересня 2021 року Державна служба зайнятості зареєструвала 304 тисячі безробітних, що на 36% менше, ніж станом на відповідну дату минулого року.

Якщо говорити про стать, то саме жінки потерпають від безробіття більше: у загальній кількості зареєстрованих безробітних чоловіки становлять – 116 тисяч осіб (або 38%), тоді як жінок налічується 188 тисяч осіб (або 62%).

Не варто забувати і про освіченість. За минулі пів року 54% зареєстрованих безробітних мали вищу освіту, 31% – професійно-технічну, 15% – загальну середню освіту. Отож, напрошується думка, що вища освіта – далеко не головний критерій, за яким можна отримати омріяну роботу. Сьогодні конкуренція витісняє усіх, адже мода закінчити ЗВО стала наслідком того, що вища освіта є в більшості, а от професіоналізму все-таки бракує.

Суттєвим залишається дисбаланс між попитом та пропозицією робочої сили. Станом на 1 вересня 2021 року в Україні на одне вільне робоче місце претендувало четверо безробітних.

Найбільша невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції спостерігається серед службовців та керівників. На одну таку вакансію претендує аж 12 осіб. У той час, коли нестача кадрів продовжує розвиватись серед представників таких професій: вчитель закладу загальної середньої освіти; асистент вчителя; робітник з комплексного прибирання та утримання будинків; лікар загальної практики – сімейний лікар; токар; провізор; водій тролейбуса; машиніст екскаватора; слюсар-сантехнік та електрогазозварник.

Тож статистика говорить сама за себе. А відповідь на те, скільки потрібно працювати, щоб відробити татів з мамою фінансовий «вклад» у навчання, знайти непросто. Однак не варто опускати руки чи стиснувши зуби працювати  комплексним прибиральником. Мовляв, це лише тимчасово, «за це хоч заплатять». Постійний пошук і самовдосконалення – ось ті речі, які не можуть залишити без роботи, адже найкращих у своїй справі шукають завжди.

Марія Юноша, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *