Про власний вибір, духовність та карантин від священнослужителя Антонія Коростова

Антоній Коростов – настоятель храму Свято-Успіння Богородиці, села В’язівне Любешівського району, де служить вже чотири роки. До цього майже стільки ж служив на двох інших парафіях – загалом має більше семи років пастирського служіння.

– Доброго дня. Раді сьогодні з Вами поспілкуватися. Бути священником – це клопітка та цікава робота, проте ми знаємо, що Ви різностороння особистість і паралельно навчаєтеся на практичного психолога. Чому вирішили піти в психологію?

– За першою освітою я магістр богослів’я, викладач богословських і релігієзнавчих дисциплін. Навчався в Київській православній богословській академії. У ВНУ імені Лесі Українки здобув другою вищою освітою ступінь магістра практичної психології. Хочу додати, що розвиваюся не лише в цьому, адже протягом багатьох років майже постійно займаюся саморозвитком. Вважаю, що постійний ріст – один з ключових способів досягати поставлених цілей та жити власним життям. Іншими словами, бути справжнім собою.

– Що стало поштовхом до цього?

– Справа в тому, що я з дитинства відчував потяг до розуміння інших людей, їх мотивації та вчинків. Вивчав це “наживо”, спілкуючись з друзями, відчуваючи їх потреби та пропонуючи різні шляхи вирішення. За це мене часто характеризували занадто проникливим на свій вік. І хоча я не займався цим якось серйозно, але бажання розвиватися в психологічному напрямку лише зростало. Так, коли прийшов час обирати вищу освіту, то саме між психологією та духовним став найважчий вибір. Обрав духовне, бо ця сфера мене також завжди приваблювала. Хотілося в духовному сенсі допомагати іншим, адже бачу, що подібна потреба існує у великій кількості.

Психологія стала на другий план, проте не менш важливий. Навіть отримавши першу вищу освіту та ставши священиком, я не втратив бажання розвиватися в цьому напрямку. Однак довго не бачив можливості серйозно нею зайнятися, аж до нещодавно. Буквально три роки назад вперше з’явилася ідея здобувати другу вищу освіту, а вже я закінчив магістратуру. Відчуття неперевершені, бо це частина мене. Як духовне, так і психологічне. І гармонійно поєднуються в мені, як дві сторони однієї монети, допомагаючи мені особистісно розвиватися і приносити в цей світ щось хороше. Це мої таланти, і я хочу їх лише примножувати.

– Як Ваші колеги ставляться до того, що Ви навчалися на факультеті психології? Чи підтримують Вас?

– Колеги реагують по-різному, але відкритого негативу я не зустрічав. Скоріше певне нерозуміння, але це нормально. Звісно ж, багатьом священникам здається, що для їх життя та пастирської діяльності більше нічого не потрібно, окрім духовного. Я ж вважаю навпаки, про що наголосив у попередньому питанні. Кожен робить свій вибір.

При цьому зазначу, що більшість, так чи так, підтримує мій вибір. Навіть якщо до кінця не розуміє. У декому я взагалі бачу приховане бажання до подібних кроків, проте з різних причи вони собі це забороняють. Що ж, на все свій час, якщо людині це справді важливо — вона не відступить від своїх мрій. Тому реакція досить позитивна, адже психологія багато в чому подібна до духовного. Я б сказав, що вони працюють на “одному полі”. І тому ніяких протиріч у більшості не виникає, хіба що легкий подив.

– Скажіть, будь ласка, чи допомагає Вам психологія у Вашій професійні діяльності? Чи застосовуєте вивчене в церкві?

– Обов’язково. Вже не раз практикував проповіді з домішками “психологічного зерна”. Хоча це в своїй суті неправильно розрізняти, адже в основі гомілетики (наука про проповідь) також лежить психологія. Якщо священник хоче донести якусь інформацію на проповіді, йому обов’язково потрібно мати певні розуміння тих людей, хто це почує. Їхні потреби, їхні життєві принципи та цінності, простіше кажучи – якими людьми вони є. Це вкрай важливо. І без певних психологічних навичок тут не обійтися.

Тому не можна сказати, що я раніше не користувався психологічними прийомами та знаннями. Але зараз це більше усвідомлено, більш серйозно. Я це бачу, а парафіяни якісно відчувають, тому ще одне підтвердження на користь постійного розвитку! Планую і далі працювати в такому ж напрямку, практикуючи та виходячи особистісно на новий рівень. Особливо в сучасному світі вкрай важливо, щоб все розвивалося. Духовності це стосується чи не в найпершу чергу. Адже маса системних архаїзмів та небажання пристосовуватися до нових реалій нічого хорошого в собі не несуть. Людям повинна бути повністю доступна здорова духовність, вони мають чітко бачити в ній той самий, вкрай важливий сенс. Це і є першочергове завдання будь-якого священника в його пастирській діяльності.

– Не оминемо і важливе для усіх питання карантину. Як проводите богослужіння під час пандемії та як до цього ставитеся?

– Ставлюсь відповідально. Все-таки на мене покладено обов’язок дбати про своїх парафіян не лише духовно. Тому встановлені норми карантину дотримуємося в першочерговому порядку. Антисептики, маски, дистанція та загальна максимальна кількість присутніх на богослужінні.

Звісно ж, всього не проконтролюєш. А сперечатися та доводити прості речі для тих, хто не бажає їх чути, найважче. Принципу “виганяти з храму” за недотримання умов немає. Докладаю всіх зусиль, щоб до таких крайнощів не доходило, працюю більше над простим людським порозумінням. Доношу, що Господь лише сприяє розвитку медицини, дарувавши нам її як засіб для подолання багатьох проблем. І ми повинні відповідно поважати цей дар, цінуючи його та користуючись з вдячністю. Тут мова не про стан медицини загалом чи її окремих представників, а про її головну суть та призначення. Відштовхуючись від цього, будую взаємодії з громадою, засновані на карантинних вимогах.

– Чи є якісь особливі обмеження особисто у Вас?

– З моєї сторони також обмежено певні звичні дії. Наприклад, давати цілувати хреста після богослужіння, натомість я ним просто благословляю. І також пояснюю, чому це не применшує ваги та значення подібного дійства. Це ж стосується і деяких інших богослужбових моментів.

Зізнаюся, що подібні обмеження деколи сильно втомлюють всіх. Проте разом стараємося ставитися до цього (а отже, до себе та своїх ближніх) відповідально. Це постійна праця, в якій неможливо все зробити ідеально, як належить. Проте вже певні старання та зусилля приносять свої добрі плоди.

– І на завершення хотіли б запитати, що можете порадити людям, що вже довгий час живуть в умовах карантину як священник та психолог?

– Пораджу не піддаватися смутку. Не опускати руки, вважаючи що все марно. Не жахатися завтрашнього дня. А брати своє життя і жити. Тут і зараз, використовуючи те, що маємо. Іти далі, крок за кроком, підтримуючи також інших, яким важко це зробити. Перед цим я написав про спільність таких дій, хочу наголосити на ній ще раз. Це вкрай важливо.

Сучасні засоби масової інформації часто створюють дуже негативний фон. На жаль, постійне висвітлювання фактів, працює дещо однобоко. В погонях за сенсаціями та, відповідно, глядацьким рейтингом, нас постійно оточують новинами, сповненими страшних цифр, подій, прогнозів. І від цього важко виборсатись, особливо, коли цю хвилю продовжують всі наші близькі, обговорюючи та піднімаючи теми при кожній зручній нагоді. Як тут не почати смикатися? Як не почати боятися власної тіні? Це вкрай складно, особливо в нинішніх умовах. Тому настільки важливо боротися із цим постійним нагнітанням. Не легковажити ситуацією, ні. Але і не впадати в іншу крайність – відчай, з якого повернутися вкрай важко.

Пам’ятайте – Господь не створив нас для страждань. І не хоче їх, абсолютно. Тому дані нам від Нього випробування не є вироком. Це наш шанс. А вже користуватися ним чи ні, залежить тільки від нашого власного вибору. Для цього нам і дана ця свобода. Це і робить нас справжніми людьми. Справжніми собою.

– Дякуємо Вам за відвертість. До зустрічі.

– Приємно було з Вами поспілкуватися. Дякую за розмову. Цінуйте кожний, дарований Богом, день вашого життя. Цінуйте себе, любіть себе. І потім даруйте це своїм ближнім. Віддавайте це в світ, повірте, що кожна ваша подібна дія має колосальне значення. Реалізовуйте свій потенціал, свої таланти, досягайте цілей та мрій.

Марія Годебська, магістрантка журналістики

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *