«Напад на місто» та «Хоум, світ хоум»

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків 9 червня відбулося відкриття виставкових проєктів Костянтина Зоркіна «Напад на місто» та Оксани Солоб «Хоум, світ хоум».

Присутнім запропонували шампанське та познайомили їх з митцями, які водночас раділи зустрічі з усіма, хто прийшов. Потім розпочалась екскурсія виставкою, під час якої Костянтин Зоркін розповідав про всі свої картини, а також про картини Оксани Солоб.

«Роботи в нас різні, для цієї виставки ми вибрали доволі суворі проєкти. Вони про тривогу, про страх і про відчуття, коли не можеш знайти систему координат у цьому світі», – коментує Костянтин Зоркін.

Особливу увагу надали картині Оксани Солоб, на якій зображена сім’я без лиць. Роботу вона створила з фото власної сім’ї.

Оксана Солоп (Луганськ, Харків) «ХОУМ, СВІТ ХОУМ», графіка, об’єкти

Приємна назва і ностальгічні асоціації, що виникають поряд із нею, – це не про фанерні планшети, не про крука та череп із соняшникового насіння, не про чорно-білий, подряпаний, моторошний світ фотоколажів, створених мисткинею. Чому так? Хіба дитинство, родина, рідне місто, будинок, де минули перші роки життя, не мають викликати позитивних емоцій? Тому що насправді жодної ностальгії нема. Є спогади, але вони типові. Є локації, що збереглися в пам’яті, але їх не можна відрізнити від таких само будинків, мікрорайонів, пустирів пострадянського світу. Не можна навіть відрізнити людей на родинних фото того часу: «чи то моя родина – чи інша?».

Упорядкована типовість руйнує цінність спогадів. Вони втрачають унікальність, перестають бути коштовними рисами особистості. Звикнути до цього можна, якщо перестати згадувати, зменшуючи щодня комунікацію з минулим.

Тут зображена дорога яку пам’ятає Оксана з дитинства в Луганську, але вона вже давно не живе там та не відчуває його як дім.

«Будинок та дім – не одне й теж. Будинок – це конструкція, а дім – якраз логічна структура, яка дає відчуття захищенності. Це коли в тебе є таке місце, де ти можеш набратися сил, де знаєш, що тебе там ніщо не зачепить, і ти можеш відпочити від своїх тривог. Але що, якщо такого немає, якщо навіть твій власний дім не дає тобі відчуття безпеки», – коментує Констянтин Зоркін.

Митець розповідає: «Напад на місто» показує, що будь-яке місце чи місто може стати домом, якщо дає притулок, якщо в ньому можна сховатися. Але наше відчуття безпеки – це продукт домовленості із зовнішнім світом, це угода, яка може бути порушена протилежною стороною без нашого дозволу. Імовірність такої можливості не дає спокою навіть у найкомфортніших умовах.

Можна сховатися в логічні конструкції, вибудувані інтелектом на фундаментах чи руїнах культури, країни, родини. Що величніші палаци спокою і храми упередженості, то багатіше вони декоровані, більш надійним здається це місто. Аж поки чудовиська зі світу хаосу не пройдуть маршем крізь нашу схованку, навіть не помітивши її раціональної краси. Ірраціональні чудовиська не підписують угоди, бо не грають за нашими правилами

Мистецтво не повинне давати спокою – його функція розблоковувати, піддавати сумніву картину світу.

Каріне Татевосян, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *