Домашнє насилля: норма чи недолік сучасності?

У нашому суспільстві все частіше і частіше починають обговорювати гострі теми. Але після кожного обговорення, людина приходить додому і забуває про все, що думала раніше. Грати в мовчанку стало нормою. Якщо раніше домашнє насильство вважалося поширюваним на подружніх парах, то зараз коло осіб значно збільшилось. Як до цього ставиться народ і які вирішення проблем можна знайти.

Насильство – це не норма. Цьому немає виправдання. Статистика говорить сама за себе – кожна третя родина в Україні стикалася з цим. Від 1 до 3 мільйонів дітей щороку стають його свідками чи жертвами. Це не тільки фізичний тиск, але й психологічний, рани від якого уже ніколи не загоїти. Ще більше ситуація загострилася з настанням карантину, коли кривдники і жертви вимушено опинились в одному приміщенні. І через це кількість звернень з приводу насильства зросла майже вдвічі. За даними Офісу генпрокурора України, 86% звернень надійшли від жінок, 12% від чоловіків і 2% – від дітей.

Що ж з цим робити?

Ми уже з’ясували, що насильство – це не норма суспільства. Тому потрібно довести це для кожного. І також знайти вихід з темного куточка, щоб не мовчати. То чому ж це так важливо саме для нас? Будемо розбиратися.

За січень-лютий 2021 року в Україні зареєстровано 700 правопорушень за статтею «Домашнє насильство», половину з них направлено до суду. Про це повідомили в Офісі генерального прокурора. За цей час виявили 374 чоловіки та 13 жінок, які вчинили правопорушення за статтею 126-1 ККУ «Домашнє насильство».

У 2020 році зареєстрували 3037 правопорушень у межах цієї статті, 1829 з них направили до суду. У 2020-му перед судом за домашнє насильство постали 1727 чоловіків та 57 жінок.

У 2019 році зареєстрували 1563 таких правопорушення, з них 759 направили до суду.

Із статистикою ознайомилися, але що говорить теперішнє законодавство. Чи захищають наші права на всі сто відсотків?

11 січня 2019 року з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, що посилюють відповідальність за сексуальне та домашнє насильство. Тепер закон чітко визначає базові поняття Кримінального кодексу, пов’язані із сексуальними злочинами, а також чітко визначає покарання за них.

На сайті «Урядового порталу» також повідомили: на засіданні Уряду затверджено Державну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року. Програмою передбачені наступні кроки: вперше будуть розроблені типові програми для постраждалих осіб та відповідні програми для дітей-кривдників з методичними рекомендаціями їх виконання; форми статистичної звітності тощо. Державною програмою передбачено розширення мережі, зокрема додатково буде створено 450 спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб (притулків, мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, денних центрів соціально-психологічної допомоги/ спеціалізованих служб первинного соціально-психологічного консультування)…

Але це лише папірці, чи можемо ми бути повністю впевнені у своїй захищеності? Звичайно, ні. Більшість наших дій залежить лише від нас. Але те, що захищеність населення при покаранні за насильство зросла – це факт.

Якщо законодавство говорить про одне, то про що говорять експерти? Насправді, на темі насильства уже назбирався чималий океан дискусій.

“На жаль, домашнє насильство досі замовчується у суспільстві. Завдяки залученню та підтримці знаменитостей, їх сміливим, помітним та потужним голосам зростає обізнаність про домашнє насильство, воно більше не буде виправданим чи знеціненим” говорить представник Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні Хайме Надаль. 

«Hетерпимість до насильства – крок до його подолання! Я толерантна жінка. Але в мене нуль толерантності до людини, яка ображає іншу.. I вас закликаю до того ж. А ще звертаюсь до всіх дівчат, хто перебуває в аб’юзивних стосунках, та читає мене – ви ні в чому не вині, ви не якісь не такі, у вас є право на щасливе життя! Просіть допомоги у рідних та друзів. Це нормально! Це боротьба за життя. Припиняйте мовчати!»пише українська телеведуча, громадська діячка, засновниця серії благодійних заходів «Charityweekend» Маша Євросиніна.

«Наш обов’язок – визначити насильство проти жінок як серйозний злочин, що має підлягати покаранню скрізь у Євросоюзі. Саме тому ми маємо продовжувати боротися за ратифікацію всіма країнами ЄС Стамбульської конвенції – і визнати насильство над жінками злочином у загальноєвропейському вимірі. Це не є абстрактним питанням…»,наголошує президент Європарламенту Девід Сассолі.

“Насильство проти жінок… посилюється пандемією COVID-19. Але на відміну від коронавірусу, його не можна зупинити вакциною. Ми можемо боротися з цим лише глибоко вкоріненими та стійкими зусиллями – урядів, громад та окремих людей”,зазначає генеральний  директор ВООЗ Тедрос Гебреісус. 

«В усьому світі маємо невтішну статистику, зокрема, левова частка постраждалих від насильства – жінки.  Саме тому, насильство над жінками це – гендерно обумовлене насильство. У статті 5 Конвенції Організації Об’єднаних Націй «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» зазначено, що держава має зобов’язання: «змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок;…». Такими стереотипними моделями є, зокрема, традиційне звинувачення жінок у провокації насильства в сім’ї та перекладення відповідальності за протиправні дії чоловіка-насильника на жінку-жертву насильства в сім’ї»,повідомляє адвокатка, членкиня асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Наталя Радушинська.

Отже, насильство – це проблема сучасності. А точніше замовчування про це. Скільки б не змінювалось законодавство, нічого не відбудеться, допоки не зміниться ставлення людини до проблеми. Експерти по-різному бачать методи вирішення боротьби з цим. Одні – сподіваються на підтримку зірок, другі – опираються на законодавство. Проте обидві варіанти мають шанс на життя. Адже неважливо яким методом, головне – боротися з домашнім насиллям.

Тому не можна мовчати про глобальні проблеми. Якщо ви або ваші знайомі стали свідками насилля, негайно звертайтеся у відповідні служби. Телефонуйте в поліцію, соціальні служби і громадські організації, а також центри безоплатної правової допомоги.

В Україні запустили номер урядової гарячої лінії з протидії домашньому насильству – 1547. Запам’ятайте цей номер і перекажіть тим, хто потребує захисту – це дуже важливо.

Бережіть себе та своїх близьких!

Христина Крот, студентка-журналістка

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *