Гонзо-біометрІя справжньої «рок-зірки журналістики», письменника, бунтівника і величного нонконформіста ХХ століття

Він служив у Повітряних військах США, ненавидів президента Ніксона,їздив країною із неврівноваженими байкерами, творив новий журналістський стиль, був довіреною особою кандидата в президенти, планував купити на свою ферму декілька слонів, дарував лосине серце, «закидувався» всіма відомими психоактивними речовинами та дуже любив зброю… Його біографія, подекуди, набагато цікавіша від багатьох гостросюжетних фільмів та сценаріїв.

Гантер Стоктон Томпсон народився в сім’ї ветерана Першої світової війни та бібліотекарки із Кентуккі (США) 18 липня 1937 року. Ще 14-річним залишився без батька, який помер від міастенії (жахлива м’язова слабкість), пізніше спостерігав алкогольні депресії своєї, вбитою горем, матері. Очевидно, ця втрата також дала свій відбиток у свідомості малого хлопця, оскільки в старших класах школи він відзначався досить неоднозначно: грав у баскетбол, добре вчився, але часто пив пиво, зваблював ровесниць і постійно встрягав у всілякі халамидницькі справи. Про бешкетне юнацтво, розгульні витівки, тюремну решітку, неотримання шкільного диплому пізніше напише в своїй автобіографічній книзі «Царство страху».

Якось одного разу в 1955 р. Томпсон влаштовується на роботу до батька дівчини, з якою зустрічався в школі, і вже через два тижні вчиняє аварію на довіреній йому вантажівці. Аби уникнути гніву працедавця, того ж дня записується добровольцем в армію.

Успішно склавши екзамени, він був скерований до Повітряних сил США. Завдяки армійській програмі фінансування вищої освіти відвідує вечірні заняття в Університеті Флориди, що фактично стає його альма-матір’ю, вивчає матеріали із журналістики, створює перші журналістські роботи, дописує під псевдонімами до різних видань, ігноруючи армійську рутину та правила. На службі вперше пробує амфетамін, ЛСД, мескалін, кокаїн та інші наркотики. Незабаром достроково звільнений «з почестями» в званні авіатора першого класу, принагідно отримавши ярлик бунтівника, який справив украй негативний вплив на військовослужбовців.

Демобілізувавшись, їде до Нью-Йорка, відвідує заняття в Колумбійському університеті на факультеті загальних дисциплін, згодом працює в «The New York Times» і опановує стилістику Фіцджеральда й Хемінгуея, передруковуючи їх романи.1959 року звільнений з газети за непокору. Опісля ще неодноразово «відзначається» у різних редакціях, відтак змушений переїхати у Латинську Америку.

Після подорожей і роботи, 1963 року Гантер зновуповерається в США: працює охоронцем на гарячих джерелах Біг-Сура, пише два романи («Принц Медуза» і «Ромовий щоденник» (екранізований)), одружується, а роком пізніше – радіє народженню сина Хуана Фіджеральда.

Усередині 60-х переїжджає до Сан-Франциско, де занурюється в місцеве контркультурне життя: спілкується з хіпі, письменниками та поетами, про яких пише в підпільній газеті «Spider».

Якось одного разу, досліджуючи самогубство Хемінгуея,ї де до йогодружини-вдови, в якої краде пару лосиних рогів – трофей, якимп ишатиметься до кінця своїх днів.Після цього інциденту, на пропозицію тижневника «TheNation», виконує «гарячий» контракт: стає частиною байкерської банди «Янголи пекла», захоплюється мотоциклами, неодноразово бере участь в усіляких бандитських сутичках, зловживає алкоголем та всімав ідомими, як вінп ізніше говорив, наркотиками, але водночас – регулярно пише матеріали про все це та видає книгу «Пекельні янголи: дивна й жахлива сага».

Томпсон мав тяжкі форми залежностей від багатьох речей: мотоциклів, зброї, пороху, цигарок, павичів… але політика була чи не першою в цьому списку. Будь-які вибори він вважає азартним злим спортом, і саме з цих міркувань 1970 року балотується на виборах шерифа округу Піткін-каунті (Колорадо), які, якби не втручання чиновників, міг би виграти.

На початку 70-х поринає в президентську кампанію Сполучених Штатів: люто ненавидить чинного президента Річарда Ніксона, стаєд овіреною особою ДжорджаМ акговерна (кандидата в президенти), і, в притаманній собі абсурдно-страхітливій манері, виносит ьназовні весь «політичний бруд» першого. Проте Ніксону все ж вдалося утриматися при владі, а серія статей, що висвітлювала передвиборну гонку в «RollingStone», вийшла наступного року окремим виданням «Страх і відраза передвиборної гонки ’72» і визнана вершиною творчості Гантера Томпсона як репортера, вважається класикою політичноїд окументалістики і гонзо-журналістики – стилю письма Томпсона, що стирав відмінності між правдою та вигадкою…

Якими би великими не були заслуги Гантера в журналістиці чи політиці, все ж найбільше він відомий як автор книги «Страх і відраза в Лас-Вегасі: шалена подорож у серце американсько їмрії». Вона – синонім його творчості й гонзо-журналістики загалом. Хоч надто банально, але, на думку багатьох критиків, «Страх і відраза…» – дійсно, найглибша за змістом його праця. В 1972 році, коли вона була видана, – автор був на піку творчості. Божевільний та безпутний, але при цьому скупий до правди й вражень Томпсон пізніше стверджуватиме, що це насправді не роман, а розгорнутий і точний опис його подорожі в саме «серцеа мериканської мрії» – Лас-Вегас.

У книзі ми бачимо двох героїв: журналіста Рауля Дюка та доктора Гонзо, за якими приховані сам Томпсон та його друг Оскар Зета Акоста – мексиканський правозахисник, адвокат, «один з прототипів Господа, потужний мутант, що “не розрахований для масового виробництва”; надто дивний, щоби жити, надто рідкісний, аби померти». Акоста, напевне, єдиний з оточення Гантера, хто мігз рівнятися з ним в енергії, ненависті до президента Ніксона та любові до заборонених речовин. Фільмова поїздка Дюка і Гонзоу Вегас, на перший погляд, – просто наркотичний сеанс двох навіжених та неврівноважених, але це далеко не так. Ще у 60-х одне з видань дало абстрактне завдання crazy-журналісту Томпсону – «написати матеріал про ”американську мрію”», яку він згодом фактично і знайде, однак реалії політичного, соціального й культурного життя Америки (особливо Лас-Вегасу!) розчарують його, і пізніше він скаже, що «американська мрія померла і почала навіть тхнути».

Навколо схибленого журналіста точилося багато легенд. Одна з них говорить, що одного разу Гантер хотів купити декілька слонів у свою домашню ферму, тому що розізлився на дошкульного сусіда, якийп ридбав собідвохт игрів. Він хотів бути крутішим та могутнішим за своїх суперників, чи то пак ворогів – таким, зрештою, і був.

Одначе всередині 70-х Томпсон «ламається». Можливо, повпливали наркотики, можливо, загальне визнання далося взнаки, можливо,відставка ненависного Ніксона «схоронила» весь запалі крутизну– невідомо. Відомо лише те, що він переживає життєву кризу, яку частково «глушить» випивкою та наркотиками, стрільбою із вогнепальної зброї, «тестуванням» власноручз робленої вибухівки, оргіями із порно-зірками та актрисами, які ладні на все.

Після постійних витівок, безумств і зрад, його покидає дружина Сандра Конклін.

Гантер продовжує писати, але не надто регулярно, і лише для того, аби перебороти відчай. Невдовзі видає роман «ПрокляттяГаваїв» – своєрідне продовження «Страху і відрази…», спостерігає екранізацію останнього, я, вдруге одружується та намагається повернутися на політичну арену Але все це лише поглиблюєд ушевну скутість і спустошеність. Томпсон часто встряває в сутички, з яких йому не так легко вибратися, як раніше: якось підкидає в якості подарунка лосине серце Джеку Ніколсону, який гостював неподалік його будинку Через що ледве не втрапляє до в’язниці.

У 2003 р. випускає автобіографічну книгу «Царство страху», в якій зізнається в таких речах, за які «судова ситема взялася б з усією люттю, якби лише бувт рохи молодшим».

20 лютого 2005 року Гантер у своїй кінматі друкує слово «Адвокат» на друкарській машині, після чого стріляє собі в голову із пістолета.

Близькі, які гостювали в нього, почувши звук у сусідній кімнаті, спершу подумали, що впала книга, однак через пів години син Гантера Хуан зайшов подивитися, що трапилося, і, побачивши батька мертвим,зателефонував шерифові Післячого зарядив дробовика, вийшов на засніжену вулицю і тричі вистрелив у повітря в знак почесті величному нонконформісту ХХ століття.

***

Гидка, та водночас чудова, 47-метрова колона стоїть нині посеред долини в Колорадо. Гармата, розташована в полум’яному гонзо-кулаку (логотип Томпсона і гонзо-журналістики) монумента, вистрілює сумішшю пороху і тлінних останків справжньої рок-зіркис вого часу. Прямо над головами відомих людей США, грає «SpiritintheSky» Нормана Грінбаума та «Mr. TambourineMan» (гімн наркотикам) Боба Ділана. Внизу колони із жахом споглядає на дійство «пластиковий» президент Ніксон…

Томпсон заздалегідь спланував свої похорони, детально й ефектно описав посмертні гонзо-бажання, які, зрештою, і були втілені.

Будучи десь там, між світами, він вкотре зміг здивувати та нагадати про велич а, можливо,  й ницість своєї особистості. 🙂

Thank you, Mr. Thompson! It was fantastic.

Влад ПЕРШУТА, студент-журналіст (не гонзо!)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *