Стус – дорогою болю: “І щаслива хвилина кожна випромінює нам печаль”

Стус ще зі школи сприймається багатьма з нас як щось страшенно героїчне і дуже далеке. Тому, прочитавши два “віршики”, передбачені програмою, ми й не “женемось” далі у “незнано-надумане”.

Жертовне життя, трагічна доля, ідеали гідності зробили зі Стуса такого собі “лідера революції”, який заступає широченною спиною маленьку тінь поета. Чи так це насправді?

Не дуже товариський, мовчазний, далеко не “душа компанії”… Сучасники бачили його схожим на Дон Кіхота або ж порівнювали з Данте, через схожість гострого профілю обличчя.

Людина надзвичайно проста й правдива. Таким, очевидно, був поет… Його штучна героїзація немає нічого спільного з тихою і майже непомітною масам екзистенцією, на яку він зважився.

Невичерпність… Ось головне слово, яке має стояти поруч зі Стусом. Глибокі суперечливі монологи, романтична іронія, енциклопедичний інтелект і, головне, слова, знайденні вперше. Це породжує в поетові шлях до самості, де десь за заповідками Юнга, Стус відчуває: “в мені народжується Бог”… І може, комусь повіє пафосом Ніцше, та насправді, відголоски Рільке, Цвєтаєвої і Шевченка зливаються у нього в палімпсести – здатність писати поверх слів, що були мовлені від Гомера до його і нашого часу…

Проте найкраще поета “окреслюють” його власні слова:

Хай нам кажуть: любити можна

Тільки раз. Того разу й жаль,

І щаслива хвилина кожна

Випромінює нам печаль.

***

Цей біль — як алкоголь агоній,

як вимерзлий до хрусту жаль.

Передруковуйте прокльони

і переписуйте печаль.

Давно забуто, що є — жити,

I що є — світ, і що є — ти.

У власне тіло увійти

дано лише несамовитим.

***

Зарано, друже,

власним піддатись пристрастям.

Тільки так:

вияви – самострати.

Кам’яній. Кам’яній. Кам’яній.

Тільки твердь знає самозбереження.

Марія Юноша, студентка-журналістка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *