Дезінформація в медіа: хто винен в її поширенні (ОПИТУВАННЯ)

Проблема дезінформації зараз дуже актуальна для суспільства. Фейки привертають увагу, проте порушують журналістські стандарти. Як часто неправдива інформація зустрічається в медіа? Вона поширюється через те, що журналісти хочуть стати відомими чи підзаробити або ж все-таки тому, що читачі не перевіряють ту інформацію, що читають і вірять усьому написаному?

Богдан Котельніков, студент фізичної культури, спорту та здоров’я ВНУ Я вважаю, що на цей момент половина усіх новин це – неправдива інформація. Я, звісно, рідко перевіряю, але це є так. І роблять це лише заради грошей чи пропаганди.

Ірина Кропивник, студентка факультету іноземної філології ВНУ

Неправдиву інформацію в медіа зустрічаю дуже часто. На мою думку, така інформація поширюється бо, по-перше, люди не перевіряють, а по-друге, як на мене, то так легше заробити. Я перевіряю інформацію лише тоді, коли мені потрібно впевнитися в її правдивості.

Юрій Федчак, фотограф, відеоргаф, журналіст

Люди довірливі, сприймають інформацію поверхнево, не навчені її перевіряти, і навіть їм просто ліньки звіряти інформацію з офіційними джерелами.

Світлана Кравченко, доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри соціальних комунікацій ВНУ

Передусім неправдиву інформацію поширюють свідомо або несвідомо журналісти. Прості читачі повинні критично мислити, але всі не можуть тільки те робити, що перевіряти інформацію. Журналісти повинні дотримуватися професійних стандартів. Треба позбавити впливу на медіа олігархів. Коли люди в Україні дозріють до того, щоб не вибирати партії олігархів на виборах всіх рівнів, їх вплив на медіа стане меншим. Тоді зменшиться кількість дезінформації в їх інтересах і стане більше незалежних медіа.

Антон Марцинішин, головний спеціаліст гуманітарного відділу Вишнівської сільської ради

Неодноразово стикався з такими журналістами, які в гонитві за сенсацією писали неперевірені факти. Дуже важко потім довести таким “майстрам пера”, що вони написали неправду і, можливо, спричинили цим комусь неприємності або й завдали душевного болю.

Думаю, що професія журналіста покликана писати правду і нести її серед людей. Я звик вірити лише першоджерелу. Навіть, коли побачу новину від сумнівного джерела, то обов’язково знайду першоджерело аби переконатися, що це правда, а не чергова “жовта” сенсація.

Ольга Ляснюк, письменниця, журналістка

Дезінформація може поширюватися з різних причин, але, як на мене, це не пов’язане із заробітками журналістів. Скажімо, хтось із владців чи політиків може подавати ту чи іншу інформацію з огляду на власний інтерес, а журналіст передає цю інформацію, як отриману з першоджерела. В ідеалі інформацію варто збирати з кількох джерел і порівнювати, уточняти.

Проте й людина, яка хоче бути поінформованою максимально, повинна критично сприймати почуте, прочитане, побачене у ЗМІ та перевіряти. Я завжди перевіряю інформацію і як журналістка, і як споживачка.

Андрій Собуцький, журналіст

Журналісти часто виконують редакційні завдання, часто інформація «злегка» перебільшена. Є такі, які на зарплатах у фейкових виданнях. Така робота у них – не забуваймо, шо журналістика є компромісом із власною совістю (а в кожного вона різна). Журналісти – інструмент. Проблема в тому, хто це замовляє. З власного досвіду знаю, що дуже мало читачів перевіряють інформацію на правдивість. Тому дедалі більш актуальною стає медіаграмотність, щоб навчити розрізняти фейки та маніпуляції за допомогою простих способів.

Анна Прокопчук, студентка-журналістка Національного авіаційного університету

Насправді з початком розвитку електронних ЗМІ дезінформація стала звичним явищем, особливо в Інтернет-виданнях. Дезінформація зазвичай подається аудиторії з метою маніпулювання свідомістю. Тобто, такі новини викликають у людини або позитивні, або негативні емоції й несвідомо з‘являється бажання змінити думку або діяти так, як не властиво самому собі.

Отже, сьогодні можна зустріти фейкову інформацію в просторі ЗМІ дуже часто. Такі новинні повідомлення створюються маніпулятором спеціально або ж дезінформація публікується насамперед через неуважність журналіста. Люди, які є реципієнтами, тут зовсім ні до чого. Їм варто критично мислити, переглядаючи новини, знати базові прийоми маніпуляції у ЗМІ, відповідати на певний ряд запитань стосовно новини. Наприклад: які джерела новини, хто автор, як новина вплинула на мої емоції тощо. Щодо себе, я завжди перевіряю інформацію, яку споживаю, оскільки розумію масштаби проблеми фейків.

Григорій Кривдік, вчитель історії в Любомльському ЗЗСО №2

Люди з часів Французької революції вірять в те, що написано. Та чим більше ставало видів ЗМІ, тим потужнішим ставав засіб пропаганди і вплив на колективну свідомість людини, суспільства, навіть держави (згадати хоча б тоталітарну пропаганду Геббельса в Німеччині чи радянську “червону”). Люди не тільки сприймали інформацію, а й за постійного повторення дезінформації свято вірили, що “чорне” – то “біле” і навпаки. З появою інтернету та альтернативних думок, засоби пропаганди ще більше урізноманітнилися. Щодо причин поширення дезінформації – явно не лише тому, що хтось хоче “підзаробити”.

За фейковою журналістикою і пропагандою завжди стоїть хтось дуже високого становища. Не може відносна “біла ворона” постійно сама “крякати” неправду, її ізолює професійне середовище, маргіналізує в очах людей. А от, коли мають потужний “дах”, все змінюється. “Чорна журналістика” виступає інструментом впливу на свідомість людей, для вирішення конкретних завдань, а “слуги” (не владна партія, звісно ж) – нечесні журналісти – пропагандисти, обслуговуючий персонал, який втратив об’єктивність висвітлення інформації, подаючи викривлену картину світу, для задоволення власних споживчих потреб. Люди не звикли перевіряти інформацію. Коли я читаю, звертаю увагу на контекст, ким написано, джерело, посилання. Ми живемо в інформаційну еру, де йде боротьба не стільки зброєю, а інформацією за свідомість людини.

 Анна СКЛЯНЧУК, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *