Спортивний коментатор розповів про плюси та мінуси своєї роботи (ІНТЕРВ’Ю)

Журналістика – досить велика сфера діяльності. Вона містить чимало ніш, серед яких точно можна себе знайти, або хоча би спробувати це зробити. Однієї із них є коментаторство.

Саме про спортивне коментаторство поговоримо із керівником відділу зв’язків із громадськістю Волинського національного університету імені Лесі Українки та за сумісництвом коментатором матчів української Суперліги та Вищої ліги з баскетболу Андрієм Мошкуном.

Хто такий коментатор і що входить у його обов’язки?

Спортивний коментатор, можна сказати, журналіст або працівник пресслужби, хоча часто ролі коментатора виконують професійні спортсмени. Це люди, які в режимі онлайн висвітлюють ту чи іншу спортивну подію. Може, бути матч з ігрових видів спорту, чемпіонат з легкої атлетики чи  Олімпійські ігри.

Тобто це людина, основне завдання якої, перебуваючи на місці подій, озвучувати картинку таким чином, щоб люди, які дивляться це по телебаченню чи в Інтернеті, відчули ефект присутності, про який дуже часто говорять в репортажі і т.п. До речі, дуже цікаво, багато спортивних коментаторів працюють, зокрема через карантинні обмеження, в студії, а не, безпосередньо, під час події.

Що потрібно вміти, аби стати коментатором? 

Тут важко сказати. Є два основних, ключових аспекти: перший – вміти говорити і ,бажано, імпровізувати, а другий – розбиратися в тому чи іншому виді спорту, тому що, власне, я говорив, коментаторами стають зазвичай або журналісти чи працівники пресслужби, чи схожих, суміжних сфер, або колишні професійні спортсмени.

Коли ти коментуєш футбольний матч чи баскетбольний, чи якесь інше дійство спортивне, ти хоча б на елементарному, базовому рівні повинен розбиратися. Якщо ми говоримо про баскетбол маєш знати, що таке «подвійний крок», що таке «пробіжка», повинен знати хоча б основні правила цієї гри. Це має бути людина, яка може протягом певного періоду часу, протягом трансляція, цікаво розповідати про те, що відбувається, звісно передавати основну суть і бути в темі.

Любов до сфери має бути одразу чи виникати вже в процесі роботи?

Мені здається, що будь-яку справу спочатку, в ідеалі, добре полюбити, а тоді вже нею займатися.  Якщо елементарно те, що робиш не подобається тобі з самого початку, то дуже швидко ти можеш завершити цю справу і навряд вона буде виходити добре, і навряд будеш нею довго займатися. Здається, спочатку, справді, має бути любов до цього. Я б навіть не назвав це любов’ю.

Зацікавлення?

Зацікавлення, так! Згодом, коли почнеш цим займатися, вже якось входиш в кураж, ловиш від цього певний кайф.

Погана дикція – табу для коментатора?

Не обов’язково. Я не вважаю, що у мене хороша дикція навіть, скоріш за все, вважаю, що вона у мене не дуже хороша. Думаю!  Не те, що я думаю, я знаю: є чимало коментаторів, які мають дефекти в мові.

Є такі, які картавлять чи шепилявлять, але вони настільки цікаво коментують, цікаво розповідають про те дійство, яке відбувається, що це зовсім не заважає їм бути одними з топових у цій сфері, не заважає представникам різних теле-, радіокомпаній запрошувати їх на дійства. Зокрема, в ролі коментатора дуже часто запрошують популярного футбольного журналіста –  це журналіст зі стажем Артем Франков. Він яскраво-яскраво картавить, є дефекти мовлення, але дуже часто він на правах співкоментатора, тобто разом з іншими представниками цієї сфери, коментує футбольний матч.

Важливо, щоб люди розуміли, що ти говориш, щоб мова була роздільною, не виникало «траблів» чи «казусів»: коли висвітлюєш подію, а людина левову частину тексту, який говориш просто не розуміє. Звісно, дуже великий плюс, коли у людини хороша дикція. Багато коментаторів починають з одного рівня, а потім самовдосконалюються, ходять на різні курси: якщо спостерігати за кимось  продовж довгого періоду часу з цього так званого коментаторського цеху – реально видно хороший, великий прогрес.

Університетських знань буде достатньо, аби працювати у цій ніші, чи потрібен  саморозвиток і навчання на власних помилках?

Дуже мало є сфер, де завершивши будь-який університет (ми не обов’язково говоримо про наш, навіть хай це будуть топові університети Європи та світу), хороший випускник, випускник із червоним дипломом, приходить готовим спеціалістом, і його не треба навчати. Будь-яка справа, будь-який фах в теорії і в реальності, практичній площині, відрізняється – коментаторство не є винятком, тим більше коментатора ти ніколи не перевірищ в режимі теорії, його перевіряють в реальному часі.

Я згадую, навчаючись в університеті, ми з теперішньою очільницею нашої кафедри соціальних комунікацій Оленою Василівною Кошелюк, була така пара: приносили ноутбук, вмикали уривок з футбольного чи баскетбольного матчу і пробували його коментувати. Це була для багатьох з нас така стартова спроба у цій галузі.

Я згадую також інтерв’ю одного з топових футбольних коментаторів, дуже хорошого, власне, відомого спортивного журналіста Ігоря Циганика, який розповідав, що перший футбольний матч, який він коментував ( це був матч Львів «Карпат» – Київ «Динамо»): старший колега, який до того коментував, привів його – розпочався матч, він його представив: « Добрий день, шановні телеглядачі. Для вас цей матч коментуватиму я та Ігор Циганик», поклав навушники і пішов. В людини був стрес, був шок, але він дві години якось старався викручуватися. До чого я веду: теорія – дуже добре, в університеті намагаються давати максимум теорії, але такі речі, як коментаторство – це експромт, тут більшу роль відіграє практика і досвід.

Краще бути універсальним коментатором чи спеціалізуватися на окремій сфері?

Я загалом прихильник того, що спеціалісти широкого профілю – не дуже добре. Мені здається, що добре, зокрема, для  певної журналістської редакції чи іншої організації, коли спеціаліст має широкий кругозір, може орієнтуватися у багатьох галузях: політиці, економіці, спорті, але дуже добре у людини виходить та справа, якій присвячує найбільше часу.

З мого досвіду, зазвичай,  в когось з коментаторів виходить коментувати один вид спорту, два – це вже все одно, розумієте? Світ спорту такий швидкоплинний: якщо ми говоримо про футбол, то кожного дня в різних країнах світу відбуваються свої чемпіонати, міжнародні змагання, тому коли ти стежиш за цим – є менше часу стежити за іншими видами спорту, десь менше отримуєш практики в цих напрямках. Мені здається, що краще все ж таки акцентувати увагу на одному напрямку, хоча є люди яким вдається поєднувати футбол та баскетбол, бокс та футбол – у них виходить це непогано.

Мінуси і плюси роботи коментатором?

Завжди будуть ті, хто залишатиметься не задоволеним. Коли ти коментуєш на YouTube будуть люди, які писатимуть «коментатор-зануда», «що ти говориш», або «я вимкну звук і буду дивитися без нього», тобто треба звикнути до того, що ніколи всім не вгодиш, і треба намагатися на неконструктивну критику не реагувати.

Мінуси ще – це режим реального часу, тому дуже часто трапляються ситуації, які не залежать від тебе, але ти мусиш на них реагувати: коли ти плануєш коментувати з колегою, але він з тих чи інших причин запізнюється.

Коментатор не повинен бути вболівальником, інакше йому дуже важко, насправді. Коли він максимально переживає за команду: по-перше, об’єктивно не розповість про те, що відбувається, по-друге, він буде переживати і може втратити нитку цієї розмови.

У мене був такий епізод, коли я коментував сам один із перших свої баскетбольних матчів. (Мій колега тоді поїхав на стажування). Я, власне, дуже  переживав за нашу  команду:  в кінці вони вирвали сенсаційно перемогу в сильнішої, потужнішої команди; я просто забув, що маю коментувати, щось говорити; радію, з боку сидять люди, а потім згадую через 20-30 секунд, що я ж маю щось сказати, завершити трансляцію. Потім переслуховував – я такого наговорив (сміється – авт.). В цьому режимі реального часу трапляються часто казуси.

А плюси, напевно, що ця робота загартовує дуже добре, бо коли ти протягом двох-трьох годин в режимі експромту, реального часу, розповідати людям про те, що діється; якщо ти зможеш так швидко реагувати на такі різні ситуації, бо спорт – не вистава на сцені драматичного театру, там немає сценарію. Плюс – це вміння реагувати на критику, вміння працювати над собою, бо зазвичай, коментатори, хто на слуху, спілкуються з людьми, думка яких важлива і таким чином удосконалюються.

Чи престижно і затребувано це сьогодні?

Я збрехав би, якби сказав, що так, тим більше на тому локальному, регіональному рівні, зазвичай не має дуже багато подій, яким потрібні, власне, коментатори. Якщо говоримо про футбол, чемпіонати Європи, які відбуваються, вже, Слава Богу, у нас з легкої атлетики на Авангарді, дуже часто коментатора привозять з Києва, або вони коментують у стадії.

Якщо говорити про загальнонаціональний рівень, то потреба у таких працівниках є, але це не є такою високооплачуваною професією, як здається. Зазвичай, коментаторами стають фанати спорту, люди, які ним цікавляться, які ним живуть, і розуміють, що можна поєднувати приємне і корисне:  заробляти на цьому якісь гроші, переглядаючи матчі улюбленої команди, Олімпійські ігри і т.п.

Що робити у моменти, коли не знаєте, що сказати, як прокоментувати?

Жартувати, напевно. В мене раніше була така практика, і, загалом, це нормально, коли люди готують якісь заготовки. Інколи також таке практикую, але якось з роками, з досвідом, таких ситуацій майже не виникає, а на початках я просто готував декілька заготовок, коли є пауза, або коли технічна затримка, або як ви кажете «немає, що сказати», тоді собі у блокнотик чи у ґаджет заглядаєш. Потім спорт –  це така динамічна «штука», що на майданчику, полі відбудеться  якась подія, яка сама підкаже, що потрібно сказати.

Чи є у вас якась традиційна підготовка, або, можливо, лайфхаки, якими користуєтеся перед матчем, який потрібно коментувати?

Підготовка, в принципі, залежить від того, про що ти будеш говорити: якщо дійство, в якому добре розбираєшся, обізнаний у цій темі, тоді підготовка зводиться до мінімуму; якщо ситуація, коли плаваєш, не знаєш команду, суперника, не готовий говорити про це вільно, так, як колись у школі казали: « щоб я тебе збудила серед ночі, а ти мені розказав це правило», то тут, напевно, потрібна підготовка.

У цьому немає нічого поганого. Всі коментатори готуються: хтось довше, хтось швидше, але всі готуються: переглядають статистику, останні результати, те, що пише преса. Чим ширше і об’ємніше коментатор володітиме інформацією, тим буде цікавіше гладачам. Ну, звісно, для контрасту емоцій буде класно жарти підготувати, вони можуть бути в режимі експромту ( так виглядатимуть навіть природніше ).

Під час останнього баскетбольного  поєдинку сказав мій колега, що у одного з гравців з’явилася вже борода,він змінив імідж, а я : « Наскільки ми вже старі з тобою, що на наших очах хлопчина постарів. Ми пам’ятаємо, коли йому було 17 чи 18 років, а вже борода. Ну, якщо він посивіє на наших очах – пора завершувати  з цією штукою».

Що хотіли б порадити людям, які мріють спробувати себе в цій професії?

Я хочу сказати те, що на будь-яку справу: на коментаторство, зокрема, на журналістику, в цілому, чи на пресслужбу, треба дивитися об’єктивно, правдиво, намагатися не будувати собі ілюзій. Чим швидше молоді люди, студенти 1 курсу, як ви, зрозуміють всі реалії цієї галузі, тим легше вам буде адаптуватися, швидше знайти роботу, швидше зрозуміти чи ваша справа, чи ні.

Я наводив такий приклад: згадую по своїх одногрупниках: всі бачили себе ведучими ток-шоу  або кореспондентами популярних каналів, і уявляли захмарні зарплати, але десь картинка, яка була у нашій уяві, і реальність трішки відрізняється – тут немає нічого, насправді, поганого. Так само про коментаторство: потрібно максимально швидко зрозуміти твоє чи не твоє. Треба просто спробувати, як і у іншій сфері, і поки не спробуєш, то до кінця не зрозумієш.

Ольга ЮСКОВЕЦЬ, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *