Екзистенційні самовираження Лорана Гунеля

У його книгах артикульовано шлях звичайної людини (мізерної у великому Всесвіті) від страху до впевненості, визрівання духовно міцної особистості, описано еволюцію особи, котра готова первинно покінчити життя самогубством, але знаходить себе й позбувається всепроникного страху.

Його твори спонукають відкривати очі, дивитися на світ з іншого боку і… вдало «продавати» себе.

Лоран Гунель вже кілька років поспіль укохує в свою художньо-мотиваційну літературу людей з різних куточків планети, але хто ж насправді цей своєрідний чоловік?

Народився француз в родині вчених, де надавалася перевага точним наукам, зокрема математиці. Домашня освіта далася хлопцеві взнаки, і після школи не було дивом те, що Гунель закінчив спочатку магістратуру Університету Дофін за економічною спеціальністю, а згодом й аспірантуру Сорбонни.

Однак все своє життя він прагнув іншого, цікавився іншим, вивчав інше… Зрештою, переживши в зрілому віці тривалу екзистенційну кризу та відчувши біль утрати найдорожчої людини (батька), Лоран повністю «занурюється» в ПСИХОЛОГІЮ людських відносин, і невдовзі пише свою першу книгу «День, що навчив мене жити», в якій розповідає про власне той день, що змінив і навчив жити. Далі він пише ще кілька творів, – «І знайдеш ти скарб у собі», «Я обіцяю тобі волю», «Людина, що хотіла бути щасливою», що пов’язані між собою і тематично, й ідейно. Присвячує їх небайдужим серцю людям.

«Бог завжди подорожує інкогніто» – не виняток такої небайдужості. Цей бестселер він пише на світлу пам’ять своєму батькові, якого головному герою твору Алану Грінмору, себто собі, намагається протягом усієї сюжетної канви повернути. Паралельно цій лінії, автор «нарощує» читачеві свій екзистенційний досвід, намагається нав’язати свій мотиваційний потік свідомості, наповнює реципієнта своєрідними психотезами…

Однак письменницька якість і професійність Гунеля доволі суперечливі, оскільки деінде відчувається, що він хоче лише «продати» свій продукт, послуговуючись надто примітивними та емоційними психологічними прийомами й історіями.

Попри свою неоднозначність, усе ж варто сказати, що книги француза – як спонука, стимул, імпульс до пошуків власного «Я». «Шукати» себе в них чи ні – бажання й вибір кожного.

Владислав Першута, студент-журналіст

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *