Перша зйомка в мене коштувала 30 гривень, – волинський фотограф Влад Кардаш

Владислав Кардаш – фотограф, який живе своєю професією, має особливе відчуття та бачення світу, передаючи його на фотопапір. Створюючи знімки на території України, молодий фотограф відзняв уже понад мільйон кадрів.

Влад Кардаш розповів про свій перший досвід у сфері фото, які труднощі можуть спіткати тих, хто прагне перетворити своє захоплення на професію, та чому не знімкує вагітних.

Відомо, що ви навчались у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Чому саме факультет філології та журналістики?

– Коли був старшокласником – хотів стати телеведучим. Здається, це був 10 клас, і я працював на Волинському телебаченні ведучим підліткової студії “Клас”. То була моя мрія, і у зв’язку з цим – вирішив вступати на журналістику. На той час обирав між трьома спеціальностями: журналістика, філологія (одна з думок була, що я хочу бути вчителем української мови та літератури) та театральне. Тобто у мене все було пов’язане із творчим напрямком. Напевно, це передалося генетично, адже у моїй сім’ї всі
схильні до цього. Чесно кажучи, сам до кінця не знаю, як це сталось, але після 9 класу в мене були думки пов’язати навчання взагалі з технічним напрямком, а потім щось перемкнуло – мені сподобалося телебачення та камера.

Раніше я був по один бік камери, а зараз змістився навпаки на інший. Лежала до цього душа, легко відчував себе перед камерою, тому й вирішив піти на журналістику.

У студентські роки ви писали вірші. Останній з них був названий “Виражи”. Як та куди зникла муза у створенні цих поетичних творів?

– Чесно, ставлю собі те ж питання! Повернімося далеко в минуле… Починав писати книжку. Я дуже імпульсивний, тому написавши перших 50-60 сторінок, порвав її та викинув. Стосовно музи: не можу себе змушувати щось писати. Зазвичай під час написання у мене були сильні емоційні поштовхи. До прикладу, писав, їхавши у маршутному таксі, в мене просто перед очима починали з’являтися рядки. Швидко їх нотував, запам’ятовував, а якщо не мав змоги –  біг додому і там записував. Останнім часом не було таких сильних емоційних сплесків.

Наразі в мене записаний аудіоваріант вірша, але відчуваю, що він не закінчений. Не можу зрозуміти, що не так, але мені він не до кінця подобається. У голові пробігали рядки, але все-таки це закінчувалося одним куплетом. Я розумів, що рухаюсь не в тому напрямку, і знову все видаляв.

Коли вперше ви зацікавились фотографією та яким було перше замовлення?

– Вперше зацікавився ще у шкільні роки – 10-11 класі. Я позичав фотоапарат у своїх друзів, у налаштуваннях не знав ще нічого, просто знімав квіточки у подвір’ї та банальні портрети своїх друзів.

Перше замовлення в мене вартувало 30 гривень,  фотографував дівчинку у закинутій будівлі – старих помешканнях офіцерів (у так званому районі “Красного”). Вона знайшла мої контакти, запитала, скільки. Я такий думаю, скажу, що вже щось коштую, а не просто знімаю квіточки у дворі. Назвав ціну 30 гривень, ми обговорили її побажання та вирушили на зйомку. Це був мій другий курс, 2013 рік. Тоді стиль фото на покинутих будівлях вважався дуже крутим, але це було жахливо. Я пробив собі дві ноги цвяхами, адже там було все розбито. Після закінчення зйомки мене задовольнив той факт, що я отримав свій перший гонорар та зрозумів, що моє хобі може приносити грошову винагороду. Це був стимул шукати замовлення далі та позиціонувати себе.

Що і кого ви любите фотографувати?

– У мене специфіка любові до жанрів змінювалась усе життя. Починав із портретів, як і більшість починають, саме зі street style зйомки. Наразі одним із основних жанрів – весільна зйомка, але я не скажу, що він мій улюблений. Я дуже люблю фотографувати їжу, відзняв багато меню та інстаграмних позицій для закладів Луцька, вже й не пам’ятаю кількість.

Обожнюю будуар і ню зйомки. Це, по суті, зйомки некомерційного характеру та для душі, де я маю змогу саме творити, реалізувати цікаві ідеї та нове бачення.

Які можете назвати плюси та мінуси професії?

– З плюсів можу сказати, що це велика комунікація. Впродовж року спілкуюся з тисячами людей. Це дуже круто! Адже нові знайомства наштовхують на свідомі зміни. Завдяки фотографії я побував у надзвичайно крутих місцях України. Зараз я складаю свою
клієнтську базу за кордоном, аби почати знімати в Іспанії, Італії й Австрії. Щоб не я платив, аби побачити ці країни, а люди: приїду, познімаю те, що приносить задоволення. Фотографія — це комунікація зі світом, і це – головний плюс.

Якщо говорити про мінуси, то вони пов’язані більше зі здоров’ям, організмом, тілом. Це велике навантаження на спину. Декілька разів зривав її, адже замовлення – цілими днями. Коли ти сильно прив’язаний до професії, це впливає і на емоційний стан. Відпрацьовуючи з парою Love story, я намагаюся стати близьким другом цих людей, щоб вони не відчували дискомфорту.
Іноді бувають пари, що одружуються за принципом “бо так треба”, і ти відчуваєш, що контакту між цими людьми немає, приходить розуміння, що, ймовірно, через 2-3 роки – вони вже не будуть разом. Працювати в таких моментах надзвичайно дискомфортно. Немає потрібного емоційного фону, ти потім приходиш додому, розумієш, що життя плинне – у декого виходить знайти кохання на все життя, людину, з якою ти проводиш час і радієш кожній миті, а бувають люди, яким просто потрібно одружитися.

Як знаходити натхнення для творчості?

– По-перше, не перенавантажувати себе роботою! Це помилка, яку часто допускаю, це  дуже дратує. Мені телефонують, говорять, що терміново потрібна зйомка, а я погоджуюся. Повноцінно забиваючи свій графік, не вистачає часу на пошук музи.

Щодо того, де саме шукати натхнення, раджу дивитися блоги. До прикладу, Ivash – це дуже крутий весільний фотограф. Нещодавно він фотографував весілля воротаря “Барселони”. Він дуже імпульсивний та має цікаве бачення, тому цікаво спостерігати, як людина у плані фото досягнула таких висот. Слідкуючи за роботами своїх фаворитів,
розумію, що я теж так можу, просто до цього ще не дійшов.

Які деталі важливі у фото?

– Відчувати те, що ти знімаєш. До прикладу, в Америці під час весільної церемонії реакція чоловіка, коли виводять дружину вперше під вінець, не зняти, коли він плаче – це все, “THE
END”, форматуй флешку, у тебе не вийшло. Потрібно емоційно відчувати те, що знімаєш, бо якщо це зйомка не твоя – нічого не вийде.

До прикладу, я не фотографую вагітних, не відчуваю цієї зйомки, бо не знаю, що таке вагітність. Ніколи не відчував це у своєму житті, бо не мав дружини, не переніс ці почуття зі своєю рідною людиною.

Щодо Love story, то із впевненістю можу сказати, що я любив і знаю, у чому виражається кохання, можу спрямувати двох людей, аби вони максимально показали свої почуття. Немає як таких акцентів у фото, потрібно показувати життя.

Говорячи про портретну та персональну зйомку, потрібно показати характер, якою є людина, позитивні та негативні її сторони – це вже набагато цікавіше!

Фотограф, на вашу думку, – це художник чи майстер роботи із фототехнікою?

– Є такий вислів, що фотографи – це ті люди, які все життя мріяли малювати, але не вміють. Через те вони взяли до рук не пензлик, а фотоапарат. Хочу сказати, що це дуже творча професія, в якій навички можна здобути технічно, але є поняття душевності та відчуття. Якщо в тебе цього немає, знімок передається сухим. Фото має бути виконаним ідеально технічно та максимально із відчуттями, особливостями ідеї автора.

Що можете порадити початківцям та молоді, які тільки шукають себе?

– Останнім часом чую від людей: “я не можу себе знайти”. На що у відповідь відразу запитую: “Що ж ти робив, щоб себе знайти?”. Подивимося правді у вічі… Чи ця людина дійсно себе шукала, намагалася опанувати 2-3 професії? За своє життя особисто перепробував, напевно, 15 різних спрямувань. Стрибав від дизайну до спорту. Все життя було у пошуку себе. Наразі можу сказати, що себе знайшов. Можливо, потенційно не до кінця, але це ще одна ланка, щоб пройти далі.

Раджу не зупинятися на певному рівні та невдачах. Бути впевненим у своїх силах та ніколи не вестися на провокації. Критику слухати виключно від людей, які розуміються на тій чи іншій тематиці. У житті траплятимуться люди, які плюватимуть у спину. Особисто відчув та профільтрував своє оточення. Досі є люди, яким максимально не подобаюся, хоча в житті завжди говорю правду у вічі. Від поганих чуток потрібно вміти абстрагуватись і зорієнтуватися на своїй справі. Спрямованість та наполегливість приведе тебе до успіху, а все негативне потрібно відмежовувати від себе.

Ірина ПРОЦЮК, студентка-журналістка

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *