Нескафе два в одному: студентка і танцівниця

Студенту, який тільки намагається знайти себе, буває складно. Коли ти навчаєшся на спеціальності, а паралельно твоя душа лежить до зовсім іншого, буває ще складніше. Зранку до обіду я вчилась бути журналістом, а з вечора до ночі я вчилась бути хорошою танцівницею. Моє тіло постійно боліло. Іноді не могла нормально ходити через біль у колінах. Дах помалу їхав і я відчайдушно намагалась за ним бігти, аби зловити хоча би за крівлю. Завжди дивувало чому так зневажають танцюристів: “Так, а що ти там такого робиш? Скачеш і все?”. І відповісти щось інакше цій людині ти просто не міг, тебе не сприймали всерйоз.
Летіти на крилах з четвертої пари на 15 хвилин додому по одяг і знову до залу, до своїх самоназваних дітей, яким я допомагала. Розминка – трохи силових вправ – розбір танцю. Довгі і стражденні вичистки кожного руху, аби досягти ідеалу. Повтор тієї ж пісні на програвачі, як мантри, поки не зробиш правильно.
Знову прогон. І знову прогон. І ще раз прогон.
Часто нерви просто здавали, або в мене, або в дітей. Але ніхто і не смів здаватись, хоч було дуже близько. Усі різні, з різними навиками, підхід до кожного неймовірно складний. Працюєш на асоціаціях. Так у нас з’явилась кодова назва комбінації рухів, яку чомусь ми назвали сосискою.
Почуття ритму і музики теж було у всіх різне. “Дивись, тобі потрібно рукою потрапити в оцей біт “тиц-тиц-тиц”, чуєш його? Послухаймо ще раз”.
Час від часу до нас могли заходити різні дядечки із сусіднього залу глянути, як ми танцюємо. Спочатку всім було некомфортно, але згодом ми звикли до того, що дверей між спортзалом і нашим тренувальним із дзеркалами немає. Було іноді весело з ними вітатись.
Хтось тебе слухає, а хтось ні. Іноді треба вмикати режим злої тьоті-моті, аби на тебе звернули увагу. Бувало, коли я повністю зривала голос. Цій малій треба більше уваги, а ця мала навіть не звертає уваги, і так кожного разу колесом сансари продовжуються 2 години. А іноді продовжувалось 4 і в різних точках міста.
Після тренування приходиш розбитим, бо роботи непочатий край, як в університеті так і на танцях. Йдеш на кухню дістаєш хімозну каву в пакетику і ставиш чайник. Бачиш що між тобою і кавою є спільне. Нескафе три в одному: а й правда, виходить. Тільки два в одному.

Анастасія КИРИЧУК, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *