Про ейджизм

Упродовж останніх років суспільство стрімко змінюється, зазнаючи перетворень у всіх сферах діяльності. Доволі часто такі зміни негативно впливають на соціальну свідомість і спосіб життя людей. Одним із багатьох суспільних явищ, що порушує цілісність суспільства є ейджизм. Ейджизм – вид дискримінації, який передбачає упереджене ставлення до людей через їхній вік. Подібно до расизму та сексизму, ейджизм вибудуваний на системі стереотипів і живить нерівність між соціальними групами шляхом сегрегації. Проблема ейджизму потребує актуалізації, адже значний відсоток суспільства не усвідомлює нагальності її вирішення або ж узагалі заперечує її існування.

Уперше термін був введений американським лікарем, психіатром та письменником Робертом Н. Батлером, який так охарактеризував дискримінаційні практики стосовно людей похилого віку. Сьогодні термін використовують у контексті будь-якого виду вікової дискримінації незалежно від того, хто став об’єктом упередженого ставлення – діти, підлітки, дорослі чи старше покоління. За даними Американської асоціації пенсіонерів (AARP), кожен п’ятий працівник США, віком понад 55 років, відчував упередження роботодавця. Понад 65 % респондентів повідомили, що зазнали вікової дискримінації. 58 % опитаних зіткнулися з проявами ейджизму на роботі у віці 50 років(https://www.verywellmind.com/whatisageism-279481).Проблема стає виразнішою, якщо врахувати дані ВООЗ, за якими сьогодні у світі понад 600 мільйонів людей похилого віку, а до 2025 року їхня кількість подвоїться.

Стрімкий розвиток технологій, популярність масмедійних каналів поширення інформації, рекламних повідомлень, які зорієнтовані на потреби молоді, активують та підживлюють формування негативних стереотипів під час сприйняття людей похилого віку. Працедавці з упередженням ставляться до людей зрілого віку попри те, що саме вони часто є більш освіченими, продуктивними та кваліфікованими в порівнянні з молодшими співробітниками та співробітницями. Їх характеризують як «старий та хворобливий», «консервативний», «старомодний». Із особливими труднощами під час пошуку роботи стикаються літні жінки. Навіть сьогодні велику увагу суспільства прикуто до зовнішності та фертильності жінок, що мимоволі стає дискримінаційним чинником (http://azgender.net/ua/ejdzhizm.html). Із кінця 1960-х жінки виборювали право працювати й заробляти на життя, усвідомлюючи економічну й особисту потребу в автономії. Як і чоловіки, відчуваючи потребу вибудовувати себе довкола дітей, водночас відстоюючи право не полишати активний розвиток в інших сферах. Однак навіть сьогодні жінки стикаються зі сформованими вимогами спільноти щодо віку та зовнішності, й не лише у професійній сфері, а й у побуті. Найбільш поширеною формою дискримінації є зневажливе та упереджене ставлення на роботі до думки молодої працівниці. «Красуне», «дівчинко», «молоденька», – чи є таке звертання до колеги доцільним на робочому місці? Очевидно, що таке ставлення принижує та знецінює людину та її професійні надбання, висміюється сама можливість дівчини вважатися достатньо кваліфікованою та освіченою.

Задіяність жінок у всіх професійних сферах невпинно зростає щороку. Багато їх серед випускників юридичних і медичних факультетів. Жінки тривало виборювали право працювати у промисловості й виконувати роботу, що вимагає високої кваліфікації; право на рівну оплату своєї праці (Майкл Кауфман, Майкл Кіммел «Чоловіки про фемінізм»). Кертіс Скарлетт зокрема стверджує, якщо 10 % дівчат у країні освічені, ВВП зростає на 2–3 %. Жінки реінвестують 90 % доходу у свою спільноту (чоловіки – 35–40 %), що сприяє місцевому економічному розвитку й соціальним перетворенням (Кертіс Скарлетт «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки»). Та все ще нерідко серед оголошень про вакансії можна натрапити на суворі вимоги щодо статі та віку, на кшталт: «Запрошуємо на роботу, важливо – чоловік від 25 років». Або ж у категорії оголошень «для жінок» типовими є вакансії секретарки, няні та офіціантки, водночас у вимогах – «молода дівчина до 25», що свідчить про байдужість роботодавців до кваліфікації та досвіду працівниць та пряме апелювання до зовнішності, де вся увага зосереджується на фізичній привабливості особи. Неодноразовими є випадки відмови жінкам у працевлаштуванні через їхній сімейний стан. «Врешті-решт ви народите дитину та підете в декрет», – ось що доводиться чути жінкам, які нещодавно вийшли заміж. Ще складніше працевлаштуватись молодій матері. На жаль, типовими є й такі міркування: «Жінки і чоловіки мають рівні можливості, у перших просто немає бажання їх реалізовувати». Статистика проте доводить протилежне. Згідно з даними Державної статистики, в Україні жінки заробляють в середньому на 28% менше, аніж чоловіки. Відповідно до відомостей з інших джерел ця різниця є ще вищою. Упереджене ставлення, хатні справи, що часто асоціюються виключно з обов’язками лише жінки, умовна кар’єрна планка, вище якої жінка «не стрибне», на думку деяких працедавців,  лише деякі причини цього. Жінка і нині ув’язнена стереотипами.

Проаналізувавши статистику економічної активності населення України за віком та статтю, можна відстежити, наскільки різняться робочі групи різних гендерів та віку за кількістю працівників та працівниць. У 2019 році кількісні показники робочої сили жінок 5059 років різко падають до 68 % від всього населення відповідно віку, у той час, як ще у 4049 років їхня кількість сягала 83 %. В той же час задіяність чоловіків віком 5059 років сягає 75 % до всього населення відповідного віку, що на 7 % більше, аніж у жінок. Минаючи об’єктивні причини (пенсійний вік), статистика водночас фіксує й труднощі і з працевлаштуванням залежно від віку та статі. Серед працюючої молоді віком 1524 років відсоток працевлаштування більший серед хлопців – 41%, та лише 30% – серед дівчат. Ситуація покращується у 2020 році, де різниця зменшується до 7%. Працевлаштовані жінки віком від 50 до 59 тепер становлять 74% до всього населення відповідного віку, що на 6% більше, ніж минулого року. Такі кількісні зміни не можуть не тішити, проте досягти рівності між різними віковими групами вдасться ще не скоро.

Досвід соціального відчуження, зумовлений несприятливими стереотипами, є хронічним стресовим чинником для людей похилого віку. Він також гальмує потенційні зміни політики в галузі охорони здоров’я. Пошук ефективних рішень подолання стереотипів все частіше розглядається як основний компонент здорового старіння та дієве сприяння налагодженню контактів між літніми людьми та молоддю.

Ейджиз мвиявляється скрізь. Серед будь-яких інших видів дискримінацій він має одну з найслабших протидій. Його вплив призводить не тільки до економічного, соціального та культурного занепаду соціуму, але й до маргіналізації людей похилого віку, що впливає на їхнє здоров’я, фізичний та психологічний стан і самоідентифікацію. Політика всіх країн повинна бути спрямована на розроблення моделей покращення функціональних можливостей усіх літніх людей на ринку праці та інших сферах діяльності. Політика, вибудувана виключно на впровадженніобов’язкового пенсійного віку, не сприяє створенню робочих місць для молоді, водночас знижуючи здатність старших працівників робити свій внесок у розбудову країни та власного добробуту. Більшість людей, які наближаються до традиційного пенсійного віку, насправді не хочуть виходити на пенсію й прагнуть скористатися правом залишитись у професії.

Ейджизм, що є глибоко вкоріненим видом дискримінації, також обмежує в правах і молодих людей, не лише на індивідуальному, але й на більш широких структурних рівнях. Переконання в тому, що молоді люди недосвідчені та не можуть займати вищі посади на ринку праці, комусь може видатися вмотивованим і логічним, насправді ж є дискримінаційною несправедливою практикою, що також має катастрофічний вплив на молодь, позбавляє їх незалежності та самостійності. Часто молоді люди отримують заробітну плату меншу саме через свій вік. Міністерство охорони праці США (ILO) зазначає, що заробітна плата молоді потенційно суперечить принципу рівної оплати праці однакової вартості (https://ageing-equal.org/ageism-the-youth-perspective/). Ускладнюють ситуацію й типові вимоги, серед яких варто виокремити вимогу наявності досвіду. Звісно, практичний досвід чи стажування є цінною перевагою та можливістю. Проте часто така практика стає формальною перепоною й приводом до дискримінації. Особливо це стосується неоплачених стажувань, які є абсолютно недоступними для тих молодих людей, які не мають коштів для реалізації вимоги. Працевлаштуватись, враховуючи кваліфікацію претендентів, значно важче, ніж може видатись на перший погляд.

Ейджизм є однією з основних причин багатьох бар’єрів, із якими стикаються літні люди та молодь. Нестабільні умови праці та недостатній дохід не лише провокують труднощі, пов’язані з пошуком доступного житла та забезпеченням продуктами щоденного вжитку, але й позначаються на загальному стані економіки країни.

Уляна Благовірна, студентка факультету іноземної філології

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *