«СВІТ НАВКОЛО НАС ТАКИЙ – ЯКІ МИ…»

Із дитинства ношу у  вузлику пам’яті одну  з Маминих-Бабусиних настанов-спостережень-порад:

«СВІТ НАВКОЛО НАС ТАКИЙ – ЯКІ МИ…»
Бо всі ми – БОЖІ ДІТИ й прийшли у цей БІЛИЙ світ, щоб зберегти (вберегти) його в первозданності, чистоті, білопінні… Додати духової сили нашому земному простору й вилагіднити, виплекати високими помислами наші ДУШІ… В унісон забринів мені сьогодні ЦЕЙ ГОЛОС…
Я-БЛУКАННЯ 7 з Юрієм ЛЯШУКОМ: ВСОТУВАТИ.
Зізнаюся: я був досить-таки спантеличений, коли міркував над тим, чи маю я улюблене слово. Ніби на перший погляд просто розмірковувати над цим, але серед безмежного багатства рідної мови не так уже й легко віднайти улюблену перлину. І що, до речі, робить її улюбленою? Милозвучність чи все ж таки емоційне підґрунтя, що асоціюється з цим словом?
Отож, моє улюблене слово – ВСОТУВАТИ.
Людство було та буде й надалі тісно пов’язане з цим дієсловом. Ми народжуємося і ще немовлятами щоднини всотуємо інформацію звідусіль. Підростаючи, дитинча розвивається і невпинно вбирає, мов губка воду, все більше світу в себе. Питання лиш у тому, ЩО ми в себе вбираємо. Особливо це питання актуальне сьогодні, в епоху перенасичення інформацією. Хтось (вже не пригадую хто) висловив слушну думку, що перенасичення може погубити, а не збагатити нас.
Ми – губки, що всотують у себе все з довкілля. І нерідко – весь навколишній бруд, не розрізняючи, де шкода, а де користь… Вбираємо в себе весь непотріб та ілюзорність споживацького суспільства. Як і губки – все підряд… Для губок така функція природня, а для нас?.. Але ж ми такі відмінні: ми – духовні істоти, а губки – речі, створені нами!
І ще: це слово видається мені особливо важливим, позаяк пов’язане з бджолами й стосується бджолиних стільників. Власне звідси, як на мене, сакральна функція слова всотувати. Над чим і слід задуматися! Як і бджолині стільники наповнюються найдобірнішим та найсолодшим нектаром, зібраним невтомними трудівниками, так і нам варто вбирати лише МЕД із навколишнього середовища, заздалегідь ретельно позбавивши його бруду.
Юрій ЛЯШУК, студент-філолог; Світлана БОГДАН, завідувачка кафедри історії та культури мови, кандидатка філологічних наук, професорка
Світлини із домашнього архіву Світлани БОГДАН
Інші матеріали рубрики можна переглянути тут: https://ffj.in.ua/?s=%D0%AF-%D0%91%D0%9B%D0%A3%D0%9A%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF+

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *