Бути чи не бути пунктуаційно грамотними

Вже традиційно ХХІ століття називають епохою ґаджетів. Зараз важко уявити сучасну людину без смартфона, бо ти завжди повинен бути на зв’язку, володіти найновішою інформаціює, бути активним користувачем соціальних мереж та усіляких месенджерів.

Часто трапляється так, що тривалий час спілкуєшся в усній формі зі своїм співрозмовником чи то у приватних справах, чи то в ділових. І спадають на думку слова давньогрецького філософа Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив», адже яка людина, така її мова. Однак, інколи враження про співрозмовника може зовсім змінитися, коли ти починаєш із ним вести спілкування у письмовій формі. Оскільки тепер маєш можливість ще й пересвідчитись у грамотності.

І подекуди так трапляється, що ми  неприємно здивовані незнанням правил граматики, зокрема, і пунктуаційних норм. Як відомо, пунктуаційна система української мови представлена традиційними розділовими знаками: крапка, кома, тире, дефіс, двокрапка, крапка з комою, знак оклику, знак питання, дужки, три крапки. Їхнє призначення – членувати мовленнєвий потік на письмі та полегшити читачеві сприйняття змісту написаного.

І саме тут виникають проблеми. Адже відсутність певного розділового знака ускладнює розуміння написаного чи надрукованого тексту. Усі ми пам’ятаємо фразу: «Помилувати, не можна повісити», від того, де ми поставимо кому, залежить життя людини.

Відхилення від унормованої пунктуації допустимі у художніх  текстах. Письменники часто використовують авторські розділові знаки для поглиблення семантики, посилення експресивності та інтонаційно-ритмічної організації висловлення. До авторських розділових знаків можуть належати: усі розділові знаки, які є у тексті; надмір розділових знаків („Чорне – біле – золоте – зелене – / спалахнуло – блиснуло – знялось!” (Л. Костенко)); розділові знаки, що не відповідають чинним правилам («Світ ще в нефритній вазі сам, ‒ будяк, / Що ‒ фіялкову плівку водоспаду. / В прозорість-крен. Глек із трубою ‒ південь, / Що ‒ на краях ‒ на річку й віадук» (Е. Андієвська)).

У сучасній художній літературі є тексти, у яких загалом відсутні будь-які розділові знаки, читач стає, ніби співавтором твору, адже кожен по-своєму буде декодувати прочитаний текст: «коли повертається світ спиною / і знов поміж нами відстань і стіни / говори зі мною / говори зі мною / хай навіть слова ці нічого не змінять» (Ю. Іздрик).

Якщо заглянемо у літературознавчу енциклопедію, то прочитаємо, що явище нерегламентованої пунктуації кваліфіковано як «аграматизм – порушення мовних норм, що виявляється у неправильному використанні граматичних форм чи розділових знаків … може бути виправданий специфікою поетичного мовлення, що вимагає відмінної неусталеної пунктуації». Тому намагаймося у нашому повсякденному писемному спілкуванні бути пунктуаційно грамотними.

Наталія ПРИХОДЬКО, кандидат філологічних наук, старший викладач, старший лаборант кафедри історії та культури української мови

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *