Коли журналісти куховарять. Ньокі

Так-так, це ньокі. Ви відгадали. Якщо йдеться про їжу, я стаю непохитним фанатиком. Захотілося меніньокі у вершковому соусі зі страчателлою й мікрозеленню. І що ви думаєте? Я обійшла усі супермаркети в пошуку італійського сиру й мікрозелені. І всі мої блукання увінчалися поразкою. Тому я почала шукати людей в інтернеті, які готують сир і вирощують мікрозелень. Але й тут все було не так просто: людей, які роблять сир, я знайшла, але страчателлу ніхто з них не готує. “Окей, – думаю я, – зроблю її сама”.

Купую я моцарелу, наливаю сироватку й воду в каструлю, кладу туди сир й нагріваю його до 80 °C. В рецепті писало, що потрібно обережно, щоб не обпектися, витягувати “нитки” сиру й класти у холодні вершки. От я й лізу руками в мега гарячу воду й витягую нитками той сир. Наслідок – мої розчервонілі фаланги пальців. Гаряче, зараза, але я далі суну в каструлю руки. Після цієї процедури переводжу погляд то на свій сир, то на картинку в інтернеті й скачу від щастя, бо у мене вийшло так само красиво. Не знаю, що там про ідентичність смаку, але повірте, страждання моїх пальців того вартували, бо цей сир був просто вау. Ніжний, вершковий. І як же ідеально холодний сир поєднувався з гарячими ньокі.

Мікрозелень, на щастя, вирощувати не довелося, я знайшла жінку в інстаграмі, яка цим займається) Аж гора з плечей) Доставили мені 50 грамів мікрозелені майже до самісінького дому. І яка ж вона була смачна! Дякую.

Ця вся писанина для того, щоб ви розуміли, що частенько стоїть за красивою картинкою)) Це далеко не завжди (читайте “майже ніколи”) похід в найближчий супермаркет й обід за 20 хвилин. Але ви не подумайте, що я жаліюся, мені це в кайф.

Еля САФАРОВА, магістр журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *