Гендерна рівність в президентстві

Чи достатньо жінці стати президентом, щоби це вплинуло на стан гендерної рівності в країні? Чи повинна країна мати сильний (чи бодай будь-який) феміністичний порядок для цього?

За результатами соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова в грудні 2018 року, лідером президентського рейтингу стала Юлія Тимошенко, яка з різницею майже у два рази випереджала найближчих своїх конкурентів. Андреас Умланд звернув увагу на те, що Тимошенко стала б першою у східнослов’янському світі президенткою.

Та чи насправді жінка-президент = гендерна рівність? Наведу приклад з досвіду президенства жінок Латинської Америки: у період з 2006 по 2018 роки чотири жінки були президентами в цьому регіоні. Це президентка Чілі Мішель Бачелет, президентка Аргентини Крістіна Фернандес де Кіршнер, президентка Бразилії Ділма Русеф, а також президентка Коста-Ріки Лаура Чинчилья.

Безумовно, глобальні дослідження підтверджують, що наявність жінок у вищих ешелонах влади призводить до більшої політичної активності жінок і дівчат. Дійсно, президентки Латинської Америки висувають більше жінок-міністрів, які прокладають шлях для майбутніх поколінь лідерок. І на основі даних опитування громадської думки, визначено, що в латиноамериканських країнах з жінками-главами держав дещо частіше жінки брали участь у місцевій політиці, ніж у країнах, де працюють чоловіки.

Однак нові дослідження спростовують загальноприйнятну ідею, що просто введення жінки у владу покращує гендерну рівність. Інші фактори, включаючи політику партії та наявність сильних низових соціальних рухів, виявляють більший вплив на політику президента. Візьмемо, наприклад, аборт, який в значній мірі заборонений у Латинській Америці з великою кількістю католиків. Навіть у небагатьох країнах, таких як Коста-Ріка, які дозволяють жінкам припиняти вагітність внаслідок зґвалтування, дозвіл на процедуру досі дуже важко отримати. 97% жінок Латинської Америки не можуть отримати безпечні легальні аборти, що призводить до високих показників материнської смертності.

Тепер наведу приклад про Тимошенко за Порошенка… Важко знайти згадки про гендерну рівність чи жіноче лідерство у програмі жінки-кандидатки Юлії Тимошенко чи у її виступах. Здається, що Тимошенко робить вигляд, наче тема прав жінок та гендерно обумовленого насильства її не стосується.

Це добре відчувається, якщо порівняти кампанію Тимошенко з політичною боротьбою Хіларі Клінтон за пост президента США у 2016 році. Тоді уся передвиборча програма Хіларі, починаючи від зустрічей в університетах і до дописів в Інстаграм, була спрямована на важливість забезпечення гендерного паритету в США, тобто симетричного і рівноважного включення чоловіків і жінок у всі сфери суспільного життя. Більше того, Хіларі Клінтон послідовно будувала свій феміністичний політичний дискурс. Навіть у 1995 році, коли ще була першою леді, Клінтон виступила із відомою історичною промовою «Права жінок – це права людини» на Всесвітній конференції ООН зі становища жінок у Пекіні.

На мою думку, навіть якщо перемогу знову отримає чинний президент, у нас більше шансів на «величезний крок вперед щодо гендерної рівності», ніж якщо переможе жінка без феміністичної повістки дня. Щодо Петра Порошенка, так це те, що він дозволяв собі «доброзичливий сексизм»  до народних депутаток України, а також згадайте зневажливе: «Дорогенька» у зверненні до журналістки Марини Баранівської.

За президента Зеленського гендерна дискримінація, з одного боку, наче сягає апогею, але, з іншого, вона якась комічна…

Отже, чи має прямий вплив стать лідера країни на соціально-економічний стан жінок? Прямого – ні, а от непрямий – так. Оскільки така лідерка  – це рольова модель для інших жінок, які недопредставлені на посадах, що мають реальний вплив на рішення, які приймаються у нашій державі. З іншого боку, без чіткої й сильної повістки з питань гендерної рівності роль такої лідерки знецінюється.

Анастасія ГЕРУС, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *