Гендерна соціалізація дітей як потреба сучасності

Гендерне виховання. Що це, і чому воно настільки важливе?

Гендерне виховання – це підхід у вихованні, що ґрунтується на розвитку індивідуальних якостей, розкритті здібностей і пошуку покликання дитини незалежно від очікувань оточуючих, пов’язаних із статтю дитини. Формують гендерну соціалізацію дитини усі, хто її оточує: батьки, вихователі, вчителі.

Важливо наголосити, що мета гендерного виховання полягає не в тому, щоб зробити кардинальні зміни у виховному процесі та навчати дівчат бути сильними та активними, а хлопців – чуйними та охайними. Мова йде про те, що діти мають знати, що вони – унікальні особистості, які можуть мати різні риси характеру та бути спокійними, сумлінними, рішучими, сміливими, емоційними, сором’язливими і так далі незалежно від того, якої вони статі.

Нерідко під впливом їхніх «наставників» у малюків формуються уявлення про те, чого не можна робити будучи хлопчиком або дівчинкою. Через гендерні стереотипи діти бачать світ, де людей обмежують у чомусь через їхню стать. У такому світі людина виростає з відчуттям збитковості через свою належність до певної статі. Може розвиватись заздрість та підсвідома ворожість до людей іншої статі.

Безумовно, різницю між статями треба пояснювати дітям відтоді, як у них виникають питання. Світосприйняття малят формують їхні батьки, діти переймають їхні гендерні ролі й стереотипи. Не менший вплив мають і педагоги, з якими дошкільнята перебувають майже третину доби.

Декілька років назад Лінн Лібен – психолог з Університету Пенсильванії (США) – проводила гендерні дослідження у школах. Виявилось, що у класах, де вчителі вітаються «Добрий ранок, хлопчики та дівчатка» та шикують хлопчиків і дівчаток окремо, діти засвоюють більше пов’язаних з гендером стереотипів і навіть дискримінують один одного через стать.

Поділ дітей у школах за статевою ознакою призведе до посилення проявів дискримінації. Вислів «протилежна стать» – загалом некоректний. Не можна одну людину протиставляти іншій. Там де йде протиставлення, там є ворожість і конфлікт. Вихователям та вчителям не варто підкреслювати відмінності хлопчиків та дівчат, бо це призведе до розщеплення світу у свідомості дитини на жіночий та чоловічий. Краще звертати увагу на особливості, таланти, здібності, але не варто розділяти дітей стіною стереотипів на дівчат та хлопців. Треба ставитися до всіх дітей і кожної як до унікальної особистості та всебічно розвивати, відповідно до здібностей і талантів, не керуючись своїми особистими уявленнями про те, якими мають бути всі дівчатка чи хлопчики.

Дитина збирає та засвоює інформацію про гендерні особливості кожного дня від самого народження. У зовсім різні способи, але суспільство диктує нам, яким чином мають виглядати, говорити, одягатися та поводитися дівчатка та хлопчики. Важливо розуміти, що діти починають виокремлювати себе як певну стать, починаючи із трьох років. Це так само стосується й трансгендерів та людей без статі, які визначають свої гендерні пріоритети на цьому життєвому етапі.

Проблема психофізіологічних відмінностей між хлопчиками та дівчатами є предметом вивчення диференційної психофізіології.

За результатами досліджень виявлено певні статеві розбіжності в учнів щодо уваги. Так, у дівчат спостерігається перевага у відбірковості й обсязі уваги. Вони орієнтуються на швидкість, хлопці – на точність. Хлопці краще працюють з новими, а дівчата – зі старими шаблонними стимулами. Дівчатка також переважають у «комунікативній увазі».

Щодо загального інтелекту, то найчастіше спостерігається відсутність статевих розходжень опитуваних.

Дослідження емоційності свідчать, що у дівчат вищий рівень тривожності, велика значущість зв’язку емоцій з міжособистісними відносинами, велика чутливість до негативних життєвих подій у друзів і близьких, частіше спостерігаються депресії. Для хлопців характерні прагнення приховувати свої емоції, особливо негативні, емоційна стриманість і жорсткіша регламентація з боку суспільства щодо демонстрації емоційних переживань.

Самооцінка більш стійка у хлопчиків, ніж у дівчаток. Хлопці вибудовують більш могутній її захист. На ці статеві розходження впливають такі фактори: ступінь відкритості у взаєминах, реакція на зворотний зв’язок, стрес, пов’язаний зі стосунками з близькими людьми, і захисні механізми (компенсаторна поведінка, стратегії самопрезентації).

На статеві розходження в ефективності групової діяльності впливають особливості задачі, мотивація та статева структура групи. При цьому до характеристик задач відносяться креативність, індивідуальний або груповий спосіб підрахунку внесків учасників, форма прийняття рішення, особисті здібності, віддзеркалення чоловічих/жіночих інтересів через демонстрацію маскулінної/фемінінної поведінки. Гендерні розходження в успішності у вирішенні задач відбивають особливості кожної статі.

Традиційний стереотип виховання через вплив родини, засобів масової інформації, учителів, школи, реклами, ровесників формує рольові орієнтації, цінності та психологічні якості юнаків і дівчат.

У способі життя конкретного суспільства часто або перебільшуються, або нівелюються розходження між статями. На думку вчених, у сучасних соціально-економічних умовах найбільш гнучкою поведінкою в суспільстві стає андрогінна, яка вбирає в себе все краще з обох статевих ролей і позитивно впливає на соціальний та психологічний стан людини.

Гендерне виховання визначають як вплив на психічний і фізичний розвиток хлопчика й дівчинки з метою оптимізувати їхню діяльність, пов’язану зі стосунками представників різних статей, із формуванням статево-рольової позиції. Гендерний підхід в освіті як механізм досягнення гендерної рівності й утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості передбачає:

  • відсутність орієнтації на «особливе призначення» чоловіка чи жінки;
  • заохочення видів діяльності, які відповідають інтересам особистості;
  • пом’якшення гендерних стереотипів;
  • врахування соціально-статевих відмінностей — мається на увазі різниця в психофізичному розвитку.

Україна на шляху до гендерної рівності в дошкільній освіті коливається десь посередині між двома полюсами, прикладами яких я обрала Швецію і Японію.

Серед країн ЄС найкраща ситуація з гендерною рівністю у Швеції.  Позаяк ідеться про дошкільне виховання, зосередимося на родині й садочках.

У Швеції найвищий у ЄС відсоток жінок, котрі працюють, — 78,3 %. У 1974 році Швеція стала першою у світі країною, де скасували суто жіночу відпустку у зв’язку з вагітністю й пологами. У 1995 році було запроваджено перший паппаменад — «татів місяць», 30 днів відпустки, які може взяти батько, або родина їх утрачає. У 2002 році термін збільшили до двох «татових місяців» — 60 днів. Станом на 1 січня 2016 року це вже три місяці — 90 днів оплачуваної відпустки.

У столиці відкрили дитячий садочок із цілковитим ігноруванням статей. В «Егалії» до хлопчиків і дівчаток звертаються спільним займенником «hen», на полицях не знайдеш традиційних казок на зразок «Попелюшки», зате там є книжки про різні сім’ї, про людей з інвалідністю та інші. Зі знайомих нашому читачеві — Сент-Екзюпері й Астрід Ліндгрен. Конструктори й дитячі кухні там однаково доступні для всіх дітей, а стать жодним чином не підкреслюється.

На противагу Швеції у Японії низький рівень гендерної рівності. Тут працюють близько 67 % жінок, але їхня праця здебільшого нижче оплачується, бо вони працюють не повний день або за тимчасовими контрактами.  З 1992 року закон уперше дозволив татам у Японії брати декретну відпустку, яка становить тут 12 (18) місяців, і на цей час гарантовано 30 % щомісячної зарплати та страхування зайнятості. Гендерний розрив вражає: 2008 року цю відпустку взяли 72,3 % матерів і лише 0,5 % татів.

У цій вельми традиційній країні є кілька непорушних гендерних правил, які діють з давніх-давен:

  • чоловіки повинні працювати поза домом;
  • статі слід виховувати по-різному;
  • жінки більше займаються домашньою роботою й вихованням дітей, ніж чоловіки.

Ці стійкі гендерні ідеї сягають корінням ще з феодальної Японії. Такі стереотипи більшою мірою стосуються старших жінок і дівчат, у дошкільному ж віці діти граються разом, і їм уже розповідають про майбутні ролі.

В Україні суспільство якоюсь мірою вже звикло до того, що професії не мають статі, але ще не готове повністю відкинути стереотипи.

В ідеалі вихователі повинні застосовувати принципи гендерного виховання в щоденній роботі:

  • розповідати дитині про взаємини між людьми різних статей, без осуду й стереотипів;
  • формувати певні моделі поведінки, норми взаємин, при цьому важливо розповісти дитині, що є інші варіанти та норми;
  • розповідати дітям, які бувають родини.

Це дуже просто реалізувати — досить запропонувати дітям помінятися ролями у грі, наприклад, у якійсь постановці про сім’ю.

До повної рівності у сприйманні й інтерпретації двох статей — жіночої й чоловічої — у дитячих закладах ще дуже далеко. Проте у нас жінки мають можливості реалізовуватися в кар’єрному плані, на відміну від Японії. Однак рівність жінок і чоловіків повинна стати аксіомою з наймолодшого віку, а такого, що «тато працює, а мама красива», не може бути на загальному рівні як норми.

На жаль, в Україні немає системної роботи з впровадження гендерної освіти на державному рівні. Не можна сказати, що гендерного виховання взагалі немає, але чіткої системи не існує.

Мар’яна ХАЙБА, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *