«Кожна епоха по-своєму паскудна», — сучасний письменник Сергій Синюк

Деякі люди думають, що зарубіжна література цікавіша та якісніша. Проте готова довести, що у нас таки насправді є велика кількість хороших письменників. На щастя, під час ізоляції вдалося взяти інтерв’ю в однієї з таких зірок української літератури. Знайомтеся, Сергій Синюк.

У книзі «Літературна кухня, або порадник прозаїка-початківця» Ви ділитеся порадами щодо того, як написати прозу: допомагаєте шукати натхнення, вчите писати текст і працювати над ним. Чи не думали над тим, щоб відкрити або ж літню школу, або ж започаткувати ряд конференцій для того, щоб допомогти юнакам творити?

— Все що міг – написав у книжці. А по кілька разів експлуатувати ту саму тему – не люблю і не вмію. Пафосних літературних шкіл, де за грубі гроші «вчать писати» повідкривали повно. Але «навчити писати» – неможливо. Можна тільки «навчитись писати».А для цього достатньо кількох розумних книжок з розкритою технологією ремесла в домашній бібліотечці.

Книга «Літературна кухня, або поради прозаїкам-початківцям» написана із власного досвіду?  Чи, можливо, Ви консультуватися із видавцями та редакторами?

– Джерел було три:

1) ретельне вивчення доступних на той момент книг з технології творчості від Я. Паранодовськго до С. Кінга та статей С. Козака в «Літературній Україні»;

2) особистий досвід письма та розмови із живими письменниками;

3) досвід редакторської роботи.

 

На презентації Вашого роману «Обруч» у Домі книги в липні 2018 року Ви зазначили: «Історія не міняється,  міняється тільки сучасність». Чи важко адаптувати нові твори під сучасних читачів та цільову аудиторію загалом? Оскільки все стрімко змінюється і втримати людину біля книги у 21 столітті дуже важко.

— На жаль, багатьох реципієнтів історичний жанр (і то не тільки в книжці – у кіно, серіалі) цікавить не зануренням в історію, а такими брудними подробицями тогочасного життя, які наші сучасники навчилися приховувати, або й зовсім без них обходитись. Страти, катування, зради, збочення. Одним словом – суцільні «Тюдори» (ред. прим. королівська династія, що правила в Англії в 1485–1603 роках). Тому писати про історичну історію стало  важче. Але цікавіше.

Якби була можливість перекласти на різні мови світу і поширити один із Ваших творів на дуже широкий загал, то який із них Ви обрали б?

— Найцікавіший світу либонь був би «Обруч». А особисто мені хотілося б показати людям невеликі повісті «Медовий місяць Лариси К» та «Досаджує дневі турбота його».

Наскільки я знаю, то написанню роману «Обруч» Ви присвятили найбільше часу, так? В одному з інтерв’ю Ви вказали,  що загалом пишете дуже швидко і на перший варіант роману Вам потрібно 4-5 тижнів, проте на пошук матеріалів іде 5-6 років. Який із Ваших романів «вистражданий» часом найбільше?

— Той, що почав писати зараз. Боявся-підступався, а ото нарешті взявся за начерки плану. Робоча назва – «Онук Мономаха». Середина ХІІ століття. Матеріали до нього почав збирати в 1989 році. 31 рік тому.

То період ізоляції пройшов для Вас із користю, як можна зрозуміти. Ви ще у процесі написання, так? Чи, можливо, є орієнтовні терміни виходу книги в публіку?

— Нема. Може як збирав матеріал 31 рік, так 31 рік і писатиму. Дедлайни є по інших текстах, які нині проходять стадію остаточної підготовки до публікації. Зокрема, доволі гостроцікавою вийшла книжечка «Ернест Гемінгвей та його романи».

Можна шукати на прилавках книжних магазинів найближчим часом?

— Цікаве питання. У нас новинки підганяють під якісь крупні книгопродавчі заходи. Арсенал уже офіційно перенесли на наступний рік. Форум видавців під питанням. Тому під питанням і вихід моїх книжок.

Працювати в історичному жанрі дуже важко.  Чи не було страшно під час першої публікації,  що навалиться шквал критики? Як боретеся із хейтерами та чи бувають через це емоційні/творчі вигорання?

— Як не дивно, найбільше хейтять «Літературну кухню». На сайтах, де продаються книжки – злива негативних рецензій, причому написані вони як під копірку. Чомусь думаю, що це стараються люди, причетні до видавництв, які планували «підняти бабельця» видавши дорогіі пафосні книжки з технології творчості, а «Літературна кухня» показала читачам, що книга на цю тему може бути кишеньковою, дешевою і не менш корисною. А от на історичну прозу відгуки здебільшого позитивні. Приміром, Дара Корній дуже гарно написала про той же «Обруч».

Як я розумію, у Вас також загалом є підтримка від інших письменників, які творять у цьому жанрі: Юрій Камаєв, Петро Кралюк, Богдан Коломійчук. Часто можна побачити вас на презентаціях, форумах та фестивалях.

— Поки їх проводили – і я по них їздив. Тепер не проводять – не їжджу. З колегами-літераторами спілкуємось тут, у Фейсбуці. Дискутуємо. І з цих дискусій виростає щось путнє, те, що буде затребуване у наступні десятиліття.

Ви багатостороння особистість. Якби потрібно було обирати одну діяльність, то що б це було: журналістика, видавнича справа/редагування, письменництво, чи робота у бібліотеці?

— Робота тракториста у невеликому сільськогосподарському підприємстві.

Якби була можливість повернутися у певний історичний період, чи якусь епоху, то яку б Ви обрали? Можливо, хотіли б поспілкуватися із кимось з історичних постатей?

— Кожна епоха по своєму паскудна. І якщо я потрібен Господу Богу саме тут і зараз – треба жити і працювати тут і зараз. А поспілкуватися хотілося б з князем Володимиром Васильковичем та Йоганом Себастьяном Бахом.

Які книги порадили б прочитати студентам під час карантину чи на літніх канікулах? Можливо, особисто порадите щось із Вашого доробку?

— 1) Євангелія від Івана;

2) Клайв Стейплз Люїс «Просто християнство»;

3) Василь Слапчук «Дикі квіти»;

4) Улас Самчук «П’ять по дванадцятій»;

5) Юрій Камаєв «Максими»

Зі своїх порадив би «Падь» та «Точки дотику».

Зараз ідеальний час для того, щоб читати якісну літературу. Залишайтеся вдома, бережіть себе і близьких, розвивайтеся і, як сказав Сергій Гридін: «Читаймо, бо ми того варті».

Довідка:

Сергій Синюк (нар. 16 березня 1975 року) — український письменник, краєзнавець, журналіст, історик, перекладач. Член Національної спілки письменників України (2002), Національної спілки журналістів України (2007), Всеукраїнської спілки краєзнавців. Лауреат премій ім. Степана Будного (2000), Уласа Самчука (2005) та Ярослава Стецька (2006). Дипломант фестивалів «Червона рута» та «Обереги» в жанрі авторської пісні.

У творчому доробку письменника 5 романів, 4 повісті, 4 посібники та 2 віршовані збірки.

Олеся КОМАНДИРЧИК, студентка-видавчиня

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *