Гендер у політиці (доповідь)

Вступ:

Політика є тією сферою суспільства, яка активно впливає на соціальну діяльність у цілому. Ґендерна рівність та участь у політичному житті є засадничими складовими сучасного демократичного управління. Політика охоплює впливом усі сфери суспільного життя, може сприяти прогресу, прискорювати суспільний розвиток або уповільнювати його, а може відкидати суспільство назад.

 

Відповідно до міжнародних стандартів, чоловіки і жінки мають рівні права на повноцінну участь у всіх аспектах політичного процесу. Однак, на практиці, жінкам набагато важче повною мірою скористатися цими правами.

 

У ХХІ ст. політика лишається найактивнішою впливовою силою, важливим інструментом ґендерного оновлення та ґендерних перетворень у суспільстві. Сьогодні активізується й науковий інтерес до ґендерної політики, її практичної спрямованості на реальні ґендерні перетворення. Це зумовлено тим, що ґендерні проблеми все більше враховуються в умовах реконструювання сучасного політичного простору світової спільноти й упорядкування політичної сфери життя національних суспільств.

 

Ґендерна політика – визначення міжнародними органами та державами, політичними партіями основних ґендерних пріоритетів і фундаментальних цінностей, принципів і напрямів діяльності, відповідних методів та способів їх втілення, спрямованих на утвердження рівних прав, свобод, створення умов, можливостей і шансів, гарантій забезпечення рівного соціально-політичного статусу чоловіків і жінок, на розвиток ґендерної демократії та формування ґендерної культури в суспільстві.

 

 

Україна не може розвиватися відокремлено від світового розвитку і світової політичної й ґендерної думки. Національні особливості прояву та вираження відмінностей жіночих і чоловічих начал історично стримувалися або прискорювалися в розвитку.  Це залежало від того, які відносини влади, власності тощо панували в той чи інший період, які ідеологічні та політичні постулати проголошувалися, як розвивалися і вкорінювалися соціальні норми (зокрема право й мораль) та як змінювалося ставлення до особистості представників обох статей, а згодом і до людини як найвищої соціальної цінності. Таке ставлення до людини як суб’єкта політики зумовлює потребу в політиці творення суспільства ґендерної рівності.

 

Історія

 

Боротьба за виборчі права жінок триває вже більш ніж 200 років. Жінка в політиці. Зараз ця фраза не викликає подиву, хоча не так давно цю фразу не сприймало більшість населення землі. Такі імена, як княгиня Ольга, Катерина Медичі, Марія Стюарт, Катерина Велика, королева Вікторія та й навіть зовсім молода порівняно з вище перекисленими дамами Маргарет Тетчер – це скоріше виняток з правила, що світом керують чоловіки.

Треба розуміти, що прямий вплив на політику, право обирати, з’явилось у жінок зовсім недавно, а якщо бути точним, то боротьба за визнання виборчих прав жінок точилася з 1788-го, а досягла позитивного результату лише у 1995-му, коли цим питанням почала опікуватись ОБСЄ.

 

Відомо, що першими країнами, де жінкам надали виборче право, були Австралія (1893 р.) й Нова Зеландія (1902 р.). Правда, це стосувалось лише жінок, котрі мали європейське походження. Утім, задовго до цього, 1788 року, Конституція Сполучених Штатів Америки апріорі визнала право жінок на обрання до Конгресу, бо в ній ішлося про можливість “усіх громадян” брати участь у виборах.

 

Перше, найзагальніше документарне закріплення виборчих прав жінок сталося 1967 року – після ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Для деяких держав та навіть цілих регіонів, ці зміни були світоглядними. Зокрема, країни Африки та Азії

Найважче з рівним тендерним правом вибору було в ісламських країнах, але навіть там зараз в парламенті є представники слабкої статті.

 

Права і можливість – дві великі різниці. Дійсно, після закріплення прав постало питання можливостей. Всі ж розуміли, що навіть маючи право бути обраною жінці потрібно ще потрапити в список партії яка йде на вибори, а потім ще подолати виборчий бар’єр.

 

Це питання вирішували по різному: приміром, в Уганді одне місце в парламенті від кожного з 39 виборчих округів має бути закріплене за жінкою. В Аргентині виборчий закон передбачає тридцяти відсоткову “жіночу” квоту під час виборчих перегонів. 74-а поправка до Конституції Індії обумовлює надання 33% місць в муніципальних органах влади жінкам.

 

Президент України – жінка?

 

Поки в нашої країни нема досвіду обрання на найвищу державну посаду жінки, але недавні вибори нам показали, що в країні є харизматичні лідери серед жіноцтва. Якщо оцінювати ситуацію реально, то ми можемо побачити не найкращу картину.

 

Відповідно до Звіту з глобального гендерного розриву за 2016 рік, представленого Світовим економічним форумом, Україна займає 69 місце за індексом гендерної рівності (у рейтингу серед 142 країн).

Порівнюючи ці дані з показниками минулих років, очевидно, що стан гендерної рівності в Україні погіршився. Так, найкращий результат Україна продемонструвала в 2006 році, посівши 48 місце.

 

В 1985 році було обрано до Верховної Ради УРСР 157 депутатів-жінок. Гендерна рівність в радах радянських республік була одним з ідеологічних принципів. Велась системна робота з представництвом жінок в радах, чого зараз нажаль немає.

 

2003-го Україна зобов’язалася до 2015 року виконати проголошені Декларацією Тисячоліття ООН “Цілі тисячоліття”, 6-й пункт яких присвячений рівності прав жінок і чоловіків. Цей документ, зокрема, передбачає конкретні показники пропорційної участі жінок у роботі виборчих і представницьких органів.

 

Відповідно до нього, 2007 року у Верховній Раді має бути не менш як 13% жінок, у 2011-му – 20%, а в 2015-му – вже 30%. Справжня картина присутності жінок-депутатів просто катастрофічна. На початку 2000-них років ситуація покращувалась, але до показника в 157 жінок в парламенті, Україні ще далеко.

 

Незважаючи ні на що динаміка присутності жінок в скликаннях Верховної Ради зараз позитивна. І якщо депутати все таки не зможуть прийняти закон, в якому б було прописано квоту для осіб жіночої  статі у парламенті, то жінки все рівно, з часом, візьмуть своє. А обґрунтування цьому просте – Україна – матріархальна держава, і народ генетично більше поважає в керуванні жінку, ніж чоловіка.

Злата МАКСИМУК, студентка-журналістка

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *