Номофобія: наскільки нас поглинає віртуальне життя телефонів

Наша молодь живе у прекрасний час, бо користується розумною технікою, найновішими гаджетами, а головне – інтернетом. Та як би все не було чудово, завжди є невеличкий мінус. У нашому випадку цей мінус гігантського масштабу.
Ми почали не тільки «в міру» та неправильно користуватись мережею, але і потрапили в халепу, на яку закривають очі. Це усім, скоріш за все, «рідний» телефон, та його невидима «подруга» яку звуть Номофобія.
Люди їдять у компанії, але в руках телефон. Переходять пішохідний перехід «в телефоні», прокидаються з ним, готують з ним, а головне-телефон, іноді, знає вас набагато більше ніж рідні люди. Бо ви там «переховуєте» власне життя та секрети. І вже нажили номофобію.
Номофобія (англ. Nomophobia) — почуття страху і занепокоєння у людини через відсутність пристрою мобільного зв’язку. Термін є абревіатурою з англ. nomobilephone phobia і буквально означає «страх без мобільного».
А якщо простіше – залежність від телефону.
Якими б ми не були дорослими та розумними, ми ніколи не можемо себе переконати, що живемо абсолютно самостійно й споживаємо лише необхідне. Що вже говорити про дітей?

Як стверджує дитячий психолог Павлюк О. М , коріння залежності проростає ще з дитинства, саме за посередництвом батьків, в першу чергу, адже діти змалечку наслідують саме тих, хто їх оточує, виховує, «не виховуй дітей-виховуй себе». Батькам набагато легше дати дитині в руки таку іграшку, щоб вона перестала плакати, і не заважала справам. Вплив, звичайно ж,  негативний, передусім – це зіпсований зір, деформація хребта, затримка розвитку мовлення, зменшення фізичної активності, порушення сну, психологічна залежність та багато іншого.
Кньовець Ю. В висловилась і за підлітків: “Не все так погано, коли ми черпаємо багато корисного і пізнавального у мережі. Розумний гаджет допомагає вчитись, спілкуватися, отримувати новини. Але саме ненормоване і неконтрольоване використання смартфонів призводить до купи проблем, комплексів у підлітків. Чим більше часу проводять часу в мережі, тим швидше у них з’являються симптоми депресії, виникає ризик вчинити самогубство, порушення сну і неадекватне розуміння реального світу життя. Ще у такий період вони часто потрапляють у онлайн халепи, шахрайства та піддаються шантажу.
Кирил Зіньков зазначає: частіше за все залежність допомагає компенсувати особистісні проблеми (низька самооцінка, страх, невпевненість, сором’язливість)  та проблеми у міжособистісних стосунках. В цьому випадку потрібно комплексно вирішувати власні психологічні проблеми та дозувати використання телефону. Інколи для цього потрібна допомога психолога або психотерапевта. Із власних спостережень, коли людина вирішує свої психологічні проблеми, інтенсивність залежності може зменшуватись, бо втрачається необхідність щось компенсувати.
В разі номофобії мова йде не просто про неприємність – «забув телефон вдома». Людина, яка страждає від номофобії, демонструє ірраціональну реакцію: дратівливість, сильний дискомфорт, сум, розгубленість. Серед зовнішніх проявів такої реакції  прискорене серцебиття, озноб, надмірне потовиділення. Є також фізіологічні ознаки надмірної прив’язаності до телефону, серед них: біль в очах, затуманення зору, мігрені, біль в шиї.

Щоб перевірити себе чи когось з оточуючих, ще у 2014 лікарі із Генуї (Італія) запропонували наступні ознаки:

– Регулярне використання телефону протягом тривалого часу; наявність більше одного смартфона; постійна наявність зарядного пристрою;
– Підвищення тривоги та нервовість, коли телефон загубився, відбулася втрата сигналу, низький заряд батареї, недостатньо коштів на рахунку, уникання місць, де використання телефону заборонене;
– Регулярна перевірка, чи хтось дзвонив/прийшли нові повідомлення;
– Телефон не вимикається протягом доби, людина спить із включеним телефоном;
-Живий контакт face-to-face з людьми підсилює стрес та тривогу, тому перевага надається гаджету;
– Накопичення великих рахунків за телефонні послуги.

З усього вище сказаного можна зробити висновок: ми тримаємо смартфон тісно біля себе лише з двох причин: це страх залишитися самотнім і намагання бути комусь потрібним.
Юним читачам й батькам варто порадити почати жити реальним життям. Живе спілкування з вашою дитиною піде лише на користь: вона стане позитивнішою, мине агресія, виявлятиметься цікавість до світу, адже це дуже необхідно. Для старших: зупиніться і займіться тими речами, які у майбутньому вам віддячать!

Позбутися звички важко, адже номофобію порівнюють з алкоголізмом. Поступово відкладайте смартфони, намагайтесь у реальності знайти більше фарб та сенсу для існування. Займайтесь спортом, гуляйте, навчайтесь, читайте, а головне – не відкидайте живе спілкування й емоції, його вам ніколи не замінять смайлики і текст.

Аліна Кутенець, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *