«Четверта влада» в умовах карантину: як працюють і навчаються студенти-журналісти

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки славиться тим, що студенти та випускники вишу користуються попитом на ринку праці. В умовах пандемії COVID–19 більшість підприємств й організацій зупинили свою діяльність або ж почали працювати дистанційно.

Журналісти – серед тих професій, які задіяні й в такий непростий час. Саме від них залежить, чи отримають споживачі інформацію про найважливіші події. Працівники відділу зв’язків із громадськістю поспілкувалися із тими студентами Лесиного університету, які працюють журналістами, про роботу в умовах карантину, особливості пошуку інформації в цей час та дистанційне навчання.

Анастасія Ковальчук (журналістка, «12 канал»):

«Повністю перейти на дистанційну роботу ми не можемо. В офісі записуємо, начитуємо та монтуємо сюжети. Хтось і на зйомки повинен їздити. Найважливіше зараз – маска та рукавички. І оператор, і журналіст завжди мають ці засоби безпеки. Окрім того, в нас є дезинфікатори, якими знезаражуємо не лише руки, але й техніку.

Щоб не було скупчення людей в офісі, чергуємо: два журналісти і редактор. Працюємо половину робочих днів на каналі, а половину – вдома. Виходить два через два дні. Зараз намагаємося записувати всі коментарі телефоном. А ще брифінги все частіше відбуваються в режимі онлайн, що дуже зручно та безпечно для журналістів.

Складно знайти тему, яка не стосується коронавірусу. Зараз усе з цим пов’язане. Тому в сюжеті практично неможливо уникнути слів “вірус”, “карантин”, “інфікований”. А ще зараз складно із заголовками, бо виходять усі дуже схожі.

Мені завжди вдавалося поєднувати навчання та роботу, адже наші викладачі лояльно ставляться до тих студентів, які працюють за спеціальністю. А під час карантину вчитися стало ще простіше. Тепер усе в режимі онлайн. Ми надсилаємо завдання викладачам, спілкуємося з ними в месенджері. Є кілька спільних чатів із певних предметів».


Злата Максимук (редактор, інтернет-видання «Волинь. Правда»):

«Моя робота може бути дистанційною, тому технічно нічого не змінилося. Я працюю редактором сайту “Волинь. Правда”, тож ставити новини можу й з дому. Важче організувати роботу в редакції, адже не знаю, хто з колег чим займається у робочий час до 18:00.

У нас в районі є декілька підозр на коронавірус. Зафіксовано, на жаль, навіть летальні випадки, спровоковані високою температурою чи запаленням легенів (про COVID–19 ніби не йдеться), тому все ж переймаюсь, хоч і сиджу вдома.

Моя сім’я намагається не контактувати з іншими людьми без потреби. В магазин йде той, кого не шкода (це зараз найбільша розвага). Маємо антисептики, маски. Мене дивують ті, кому байдуже. Вони не вважають це пандемією, не реагують, не зважають на штрафи, виїжджають на шашлики, живуть звичним життям, а потім стануть причиною інфікування літньої людини чи дитини, а далі – незрозуміло, чим це може закінчитися.

Я дуже чекаю закінчення карантину, бо хочу вже на роботу, в Університет, виходити на прогулянки з друзями. Очікую не просто закінчення карантину, а завершення епідемії».

Оксана Кашталян (журналістка, видання «Район. Луцьк»):

«Оскільки працюю в онлайн-виданні, то під час карантину вся моя робота переїхала повністю за комп’ютер. Раніше, зазвичай, відвідувала одну-три події щодня, відповідно відписувала про них з будь-якої локації, сидячи на лавочці в парку чи у кав’ярні, щоб не витрачати часу. Зараз майже не виходжу з будинку. Ще й співпало, що коли оголосили карантин, я саме була в селі на Рівненщині у батьків. Тому працюю весь день за комп’ютером в дистанційному режимі. Добре, що зараз є можливість транслювати онлайн практично все.

Побоююсь за здоров’я, але це, швидше, голос здорового глузду, ніж якісь панічні стани. Зважаючи на те, що я в селі у приватному будинку, майже не контактую із зовнішнім світом, то перебуваю у відносній безпеці.

Мені мало б працюватися простіше. Я інтроверт, завжди хотіла займатися справою, яка подобається, але мінімально контактувати з людьми. Як ви розумієте, у випадку з журналістикою це нереально (посміхається). Проте після цих кількох тижнів у чотирьох стінах уже дуже хочеться побігати по Луцьку з ноутбуком і фотоапаратом, й навіть відвідати засідання облради».

 Владислав Корнелюк (кореспондент, ТРК «Аверс»):

«Особливо робота журналіста не змінилася, як на мене. Трохи побільшало роботи, бо працює телекомпанія змінами по кілька журналістів, відповідно навантаження зросло. Всім працівникам роздали захисні засоби: рукавички, маски, окуляри, плащ, антисептики. Контролюється температура працівників.

Намагаємося наповнити блок новин так, щоб глядач не помітив, що над ним працювало всього лише кілька людей, а не ціла редакція. Пам’ятаємо, звісно, й про правила: миємо руки після зйомок, дотримуємось соціальної дистанції. Коментарі, як правило, беремо або телефоном, або по скайпу. Для журналістів немає ні карантину, ні вихідних. Чи то вибори, чи катаклізми, віруси чи ще щось – ми завжди працюємо, не зважаючи ні на що. Все для людей, щоб вони отримували оперативно найсвіжішу інформацію у такий час.

Закликаю всіх залишатися вдома, виходити тільки у виняткових випадках, мити руки. Якщо виникнуть будь-які симптоми, звертатися до сімейного лікаря, але не телефонувати через дрібниці. Їм зараз важко. З огляду на те, що в нас ще не пік епідемії, буде ще важче. Головне – не кашляйте. Все буде добре. Всім нам – 36 і 6».

Марія Смик (журналістка, центр журналістських розслідувань «Сила правди»):

«Звичайно, ми в “Силі правди” почали писати більше матеріалів про медичну галузь, тому що це на часі. Тим не менш, намагаємося продукувати і той контент, який нагадує, що корупція на карантин не пішла, тож не можна повністю переключатися виключно на тему пандемії.

У центрах журналістських розслідувань роботи не бракує ніколи, але зараз з’явилося більше часу, який можна їй приділити. Слава месенджерам і колегам, які завжди на зв’язку, але працювати в офісі мені простіше. Нагнітає сам факт, що незалежно від того, чи триває, чи завершився робочий день, все ж нікуди не виходжу, мало що змінюється. Коли я два роки працювала дистанційно на фрілансі, було не так складно, як зараз.

Для мене карантин – це карантин, а не час для відпочинку. Навіть перебуваючи вдома, маю купу справ, лягаю спати по той бік ночі. Виходжу лише в магазин, на нетривалі прогулянки. Гадаю, зараз не час для ризику, адже цій країні точно потрібні працездатні журналісти».

Ангеліна Гущина (журналістка, «12 канал»):

«Звичайно, графік змінився. Немає того робочого гамору, колективного обговорення новин. Ми з колегами працюємо позмінно, щоб у ньюзрумі не було скупчень. Часу не гаємо, хоча навантаження меншим не стало. Постійно потрібно відстежувати всі нововведення, дані про поширення хвороби, по сто разів перевіряти достовірність фактів і, звісно ж, вишукувати теми, щоб “розвантажувати” глядачів.

Ми намагаємося не створювати зайвої паніки, втім, заходів безпеки, звісно, дотримуємося. Буквально в кожному куточку – антисептики. Щодо зйомок, то без засобів особистого захисту ми не виїжджаємо. Із собою завжди – антисептик, рукавички та маска. І так кожен учасник знімальної групи. І, звичайно ж, дотримуємося дистанції під час роботи!

Нелегко працювати, коли люди охоплені страхом. Тем для палких обговорень чимало, люди різні, в кожного свій погляд на карантин в місті, протиепідеміологічні заходи та пандемію загалом. Усе ж ми повинні толерантно та максимально доступно доносити інформацію. Складно відшукати теми, окрім коронавірусу, адже більшість перебуває вдома, на самоізоляції, про інше мало думають».

Автори: Ірина Загорська та Ольга Юрчук

Передрук з сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *