Медіазнайко (навчання та медіаграмотність дітей)

Людська діяльність багатогранна та різноманітна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три головних різновиди діяльності: гру, учіння та працю. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, в шкільному – навчання, а в зрілому – праця.
Психологи встановили, що молодший шкільний вік характеризується підвищеною сприятливістю зовнішніх впливів, вірою у справжність усього, чого вчать, що кажуть. Ці особливості є запорукою здатності до навчання та виховання молодших школярів. Саме в цьому віці виникають більші можливості для систематичного й послідовного морального виховання дітей.
Я. Корчак у своїх працях не часто використовує слово «діти», а частіше «дитина» – підкреслюючи індивідуальне виховання. Він помічав у дитини найменші схильності й зробив висновок, що виховання – це процес постійного пізнання дитини та розвитку її природних здібностей.
Та все ж варто пам’ятати, якими б феноменальними не були здібності дитини, самі собою, поза навчанням, поза діяльністю вони розвиватися не можуть. Про це говорять висновки вчених, що ґрунтуються на численних дослідженнях. Зокрема, відомий психолог Н. Лейтес стверджує: «Здібності не просто виявляються в праці, вони формуються, розвиваються, розцвітають у праці і гинуть у бездіяльності. Здібності існують тільки в розвитку… Здібність не існує поза конкретною діяльністю людини, а формування її відбувається в умовах навчання і виховання…».
Інформацію з навколишнього світу дитина здатна сприймати переважно лише у вигляді образів, з яких надалі формується її власна модель довкілля. Нині діти живуть в інформаційному вирі, світі інтернету та необмежених можливостей, дані з якого варто вчити правильно сприймати та аналізувати, виховувати «медіаграмотність».
Інформаційне суспільство як нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація й знання, характеризується збільшенням їхньої ролі в житті суспільства. Зростання частки інформаційних комунікацій спричинило створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей і задовольняє їхні потреби в інформаційних продуктах і послугах. Серед індикаторів розвитку інформаційного суспільства – інформаційна культура, зокрема – медіакультура й медіаосвіта.
Д. Консидайн говорить про те, що у США терміни «медіаграмотність» та «медіаосвіта» використовуються паралельно, причому перший більш відомий широкій публіці. Під терміном же «медіаосвіта» часто розуміють набуття учнями знань про медіа. Але значна частина вчених дотримується думки, що медіаграмотність – це частина медіаосвіти. К. Ворсноп вважає, що медіаграмотність – результат медіаосвіти, вивчення медіа. Чим більше ви вивчаєте медіа (за допомогою медіа), тим більш ви медіаграмотні, тобто медіаграмотність – це здатність експериментування, інтерпретації/аналізу та створення медіатекстів.
Медіакультура – здатність соціуму ефективно використовувати медіаресурси й застосовувати передові інформаційні технології – формується засобами медіаосвіти.
Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа може розглядатися з кількох позицій. Зокрема, з одного боку, можна вести мову про особливості саме мережі засобів масової комунікації (світової, державної, регіональної тощо). Проте нині все частіше йдеться про мережу суто медіаосвітню, яка охоплює все більший інформаційно-освітній простір і спрямована на творення (самотворення) особистості. Багатьма вченими медіаосвіта розглядається як процес навчання, освоєння медіаграмотності.
Медіаграмотність – це здатність використовувати, аналізувати й оцінювати медійну продукцію. Деякі дослідники саме «медіаграмотність» визначають ключовою концепцією медіаосвіти, у той час як поняття «медіаграмотність» і «медіаосвіта» значна частина педагогів і дослідників розглядають як синоніми. Насправді медіаграмотність дає можливість ефективніше застосовувати медіазасоби, медіаджерела, що загалом підвищує не тільки медіакультуру, а й культуру в широкому розумінні. Про це міркувала у статті «Медіаосвіта як інтелектуально-комунікативна мережа» доктор педагогічних і кандидат філологічних наук Галина Онкович.
Вважається, що термін «медіаграмотність» був утворений від термінів «критичне бачення» та «візуальна грамотність».
Провідні соцмережі не стоять на місці у вивченні медіаграмотності та активного впровадження у сучасний світ інноваційних ідей щодо медіаосвіти. Так, у 2017 році Компанія Google оголосила про запуск програми з медіаграмотності для дітей. За допомогою ігор і навчальних програм компанія хоче навчити дітей обдуманій поведінці в Інтернеті. Про це йдеться в офіційному блозі Google.
Google пояснює свою ініціативу тим, що основною метою було дати підказки дітям, як приймати власні рішення в Інтернеті. Адже нове покоління зростає в умовах, коли інтернет доступний їм у будь-який момент.
Як пояснює сайт Axios, такий крок Google є важливим, оскільки нещодавнє дослідження, проведене MindEdge в США, показало, що майже половина (44%) респондентів-міленіалів мають слабкі навички критичного мислення, які необхідні для того, аби відрізнити фейкові новини від правдивої інформації. Інше дослідження виявило, що міленіали здебільшого не запам’ятовують першоджерела новин, які вони прочитали в соціальних мережах.
Про актуальну проблему медіаграмотності та критичного мислення розповідала на презентації прєкту «Вивчай та розрізняй (LearntoDiscern)» 2 лютого 2018 року міністр освіти і науки Лілія Гриневич. Цей проєкт – перша в своєму роді ініціатива із інфомедійної грамотності для середніх шкіл. Гриневич наголошувала, що ці два фактори необхідно вивчати наскрізно та з усіх предметів.
На сучасному етапі розвитку медіаосвіти та медіаграмотності триває поступове впровадження медіаграмотності в освіту. Юрій Кононенко, директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міносвіти, зазначив, що у сфері впровадження медіаграмотності Україна «точно не на початку шляху, а радше на його середині.
Важливий виклик — підготовка вчителів. Адже у  спадок від радянської школи одержано таку підготовку вчителів, яка не включає критичне мислення. А якщо вчитель не володіє критичним мисленням, він не навчить цьому дітей.
У середовищі освітян є одностайність, що критичне мислення й аналіз медіатекстів мають бути інтегровані в різні предмети (найчастіше — в гуманітарні дисципліни). Багато вчителів це вже роблять, а цьогоріч розпочався проєкт «Вивчай та розрізняй (LearntoDiscern)», під час якого будуть апробовані навчальні матеріали, що згодом інтегруються в наявні навчальні програми 50 загальноосвітніх шкіл.
Активність громадянського сектору теж важлива. У цьому напрямі працює АУП, організація «Детектор медіа» (в першу чергу через сайт Media  Sapiens, який є частиною порталу «Детектор медіа», а також спеціалізовані онлайн-ресурси, такі як «Медіа Драйвер» та «Новинна грамотність»), IREX (програма медіаграмотності для громадян 2015-2016 рр., нинішній проєкт «Вивчай та розрізняй»), Академія DeutscheWelle (тренінги для дорослих),  StopFake через фактчекінгові проєкти, ініціативи з елементами медіаграмотності впроваджує USAID PACT/ENGAGE, волонтерський культурно-освітній проект «Жовтий автобус» та інші.
Необхідно розвивати елітарну медіаграмотність. Євген Головаха, соціолог, заступник директора Інституту соціології НАНУ з наукових питань зауважив, що процес підвищення медіаграмотності населення – через освітню систему – триватиме десятиліттями. Однак паралельно має відбуватися ще формування «елітарної медіаграмотності» – тиском на тих, хто приймає рішення, на «агентів впливу». Під елітою він має на увазі три групи: владу, ЗМІ та інтелектуальну спільноту.
Великі медіа не є носіями знання про медіаграмотність. Українські медіа не відповідають на запит молодої аудиторії. Хоча питання дитячого й молодіжного контенту – не центральне в медіаграмотності, але в розмові про взаємодію медіа й дитини це важливий аспект.
До таких висновків дійшли спеціалісти після шостої щорічної конференції з медіаосвіти та медіаграмотності, яка відбулася 20-21 квітня, організаторами якої є міжнародна громадська організація Internews в Україні та Академія української преси (АУП). У ній взяли участь близько двохсот активістів медіаграмотності.
Наразі існує безліч програм, онлайн-підручників про медіаграмотність. Зокрема і для дітей. Однією з таких є онлайн-гра «Медіазнайко» (https://www.aup.com.ua/Game/). Суть гри полягає у тому, що потрібно пройти 9 рівнів, дати відповідь на запитання, стати журналістом, створити телепрограму, сайт і газету, при цьому, дізнаючись, як працюють медіа та як вони впливають на гравця-споживача.
Отож, аби розвинути природні здібності дитини необхідно використовувати індивідуальний підхід. Шкільний період розвитку дитини є найкращим сприймання навчання та виховання. Тож саме у шкільному віці варто спонукати до навчальної діяльності у різних сферах, зокрема навчати медіаграмотності. Однією з ефективних для розвитку у дітей у сфері медіаграмотності (адже у них ще переважає ігрова та навчальна діяльності», є онлайн-гра «Медіазнайко», яка індивідуально, в ігровій формі, розвиває пам’ять, мислення та творчі здібності особистості.

Олеся Нижник, випускниця журналістики ФФтаЖу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *