Часто під красивою посмішкою людини ховається щось дуже страшне

Загадкова та екстравагантна, талановита й неповторна… Сьогодні мова йтиме про Алевтіну Шавлач та її книгу «У полоні болю».

Показавши внутрішню людську сутність, молода письменниця вдало дебютувала зі своєю книгою у 2018 році. Алевтіна відкрила те, що існує в людях за їхніми масками, показала і не побоялась того, про що прийнято замовчувати. Воно й не дивно – дівчина має освіту клінічного психолога. До речі, це доволі яскраво простежується під час прочитання, адже в книзі «У полоні болю» використано безліч психологічних прийомів.


Сюжет: дівчина приїздить на роботу у віддалене місце, а саме – в корпорацію закритого типу. Як тільки вона потрапляє туди, відчуває проблеми зі здоров‘ям. На перший погляд привітний та ввічливий лікар Дем’єн береться їй допомогти. Тоді Кайя, таке ім‘я дав їй лікар, ще не усвідомлювала всього трагізму ситуації. У той момент вона навіть не підозрювала, яким пеклом стане її життя. Адже часто під красивою посмішкою людини ховається щось дуже страшне. І Дем‘єн яскраве тому підтвердження.
Книга порушує гострі соціальні проблеми: насилля, байдужість оточення, дитячі травми, які у подальшому неабияк впливають на людей…
Далі відбулася дискусія. Пропонуємо окремі її фрагменти.


Запитання від Уляни Лебич: до якого напрямку тяжіє творчість письменниці? У тебе є з чим порівняти цей роман?
Раніше я ніколи не читала творів такої жанрової специфіки. Так, звісно, драми я люблю. Але цей твір – це щось більше… Та усе ж, за типом побудови книга нагадала мені твір Алекса Майклідіса, його відому книгу «Мовчазна пацієнтка».
Як тобі думка, що психічно хворих людей ідентифікують так лише через те, що вони не схожі на всіх і не здатні жити за нав’язаними правилами цього світу. Чи можна взаємодіяти тим та іншим без болю чи шкоди, не ізолюючись?
Інколи дивишся на людину і думаєш: «Він божевільний чи геній?» На мою думку, ізоляція хворих людей від нормального звичайного життя – це жахливо. Проте інколи не можна діяти інакше, наприклад тоді, коли хворий несе загрозу суспільству. З психічно хворими завжди потрібно розмовляти, їм дійсно потрібне спілкування й підтримка. Не якесь сухе лікування і кімната в чотирьох стінах. Більшість з них не винні, що стали такими.


Побутує думка, наче кожен письменник, як би він цього не хотів, підсвідомо чи свідомо, вкладає у твори свій життєвий досвід, вплітаючи його у канву оповіді. Ти, як дослідниця життєвого шляху і творчості Алевтіни, можеш сказати, де вона черпає теми: з історій людей, чи, можливо, є щось таке потаємне у її біографії, що й виходить назовні у творчості?
Гадаю, в силу того, що Алевтіна має освіту клінічного психолога, певний досвід вона також набула. Можливо, надихнулась історіями з життя хворих людей (як би прикро це не прозвучало), можливо, присутня якась частинка автобіографії, до прикладу – характер героїні. Так чи інакше, хочеться вірити, що це всього лиш вигадка і такого немає у реальному житті, але, на жаль, це, мабуть, існує… адже садизм, описаний у книзі – наша дійсність.
Як впливає висвітлення такої жорстокості, таких сцен насилля на читачів? На твій погляд, варто висвітлювати подібні теми, чи краще змовчати?
Однозначно про такі теми потрібно говорити. Психологічне й фізичне насилля – це те, що трапляється у нашому житті дуже часто, але табуюється. Замовчування ж призводить лише до поглиблення проблеми, а це погано. Я надзвичайно вдячна Алевтіні, що вона наважилась на такий твір.

Запитання від Дарини Мартинюк: чи розглядала ти інші варіанти завершення книги?
Відверто кажучи, до останнього не хотіла, щоб усе трапилось так, як є ( намагаюсь не спойлерити). Я вірила в хепі-енд.
Чого ця книга тебе навчила?
Мила зовнішність людини і її хороша репутація серед інших – це не показник того, що людина насправді добра.
Чи переживала письменниця якісь моменти в житті, з тих, що описані в книзі?
Не знаю. Інформації про письменницю у відкритому доступі дуже мало, та все ж, сподіваюсь, цей текст не несе у собі автобіографізму.
Якби вона змінила стиль і тематику написання книг на щось оптимістичніше, приміром – любовні романи, ти б і далі її читала?
Вважаю, це вже було б не те. Кожен письменник має свій стиль, у якому в нього щось добре виходить. Не хочу сказати, що якби Алевтіна писала любовні романи, це було б погано… Ні. Просто – не у її стилі, який вона показала, стрімко увійшовши на книжковий ринок. А ще, це не моє. Люблю гострі психологічні теми.

Запитання від Вікторії Савчук : чи викликало прочитання книги стрес?
Не зовсім стрес, швидше я поринула у себе…
Чи буває стрес або депресія корисною?
Депресія й стрес різні речі… Навряд чи це може бути корисним, проте інколи зміцнює нас.
Ким із літературних героїв Шавлач ти могла б бути?
Не хочу опинитись на їхньому місці… І нікому не бажаю. Їхні долі надто сумні.
Яку мораль ти винесла з цієї книги?
Не варто закривати очі на оточуючих, треба уміти чути крик про допомогу.
Запитання від Володимира Козира : у чому полягає трагізм роману?
У жорстокості людини над людиною. У байдужості оточення. В самотності…
Чи є у книзі якісь позитивні моменти?
Думаю, немає, або я не побачила…
Як довго ти читала книгу?
Скажу чесно – прочитала за один день, просто на одному диханні. Книжка «У полоні болю» дуже “затягує”.
Чи є у тебе якісь думки щодо назви цієї книги?
Так. Вважаю, що назва говорить сама за себе. І в якійсь мірі навіть розкриває сюжет: дівчина потрапила до рук чоловіка, який знущався над нею, це і є… полон болю.

Юліана Росковінська, студентка-видавчиня
Довідка: нещодавно вийшов ще один цікавий роман авторки “Знак Єви”. Ось анімаційна інтрига про нього:

Світлини Володимира Козира, Оксани Косюк

Відео Юліани Роксовінської, Оксани Косюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *