Про підбір людей в команду від Альони Романюк

Для мене є два основні фактори: цінності і професійність. Ідеально, коли людина і ціннісна, і професійна. Але таких одиниці. І коштують вони дорого. Хоча з такими можна працювати pro-bono (якщо йдеться про соціальні проєкти).

Є когорта неціннісних і непрофесійних. Цих одразу треба відмітати поганою мітлою. Запорять все, що можна.

А далі постає вибір між тими, хто ціннісний, але непрофесійний і тими, хто професійний (досвідчений), але не ціннісний. Кого оберете ви?

Я завжди обирала (як мені здавалося) ціннісних людей. Адже якщо людина не має певних навичок, але вона має чіткі цінності і переконання, надійна і при цьому має бажання долучитися до команди, то таку людину (при її зусиллях) можна навчити дуже швидко. По собі знаю:)

Сьогодні мала цікаву розмову, де мені навели дуже конкретні аргументи-приклади, де цінності не спрацьовують. Наприклад, 99% колективу – ціннісні люди, а організація – в ж….

І я задумалася: а чому так?

Насправді, є кілька причин.

  1. У ціннісних людей може не бути професійних навичок, але вони повинні вміти думати та аналізувати + мати soft skills, тобто вміння навчатися та адаптуватися до ситуації.
  2. Часто ті, хто не має жодних цінностей і професійних вмінь називають себе ціннісними – бо наявність певних якостей легше зімітувати, аніж професійні вміння.
  3. І головне – на керівних посадах або лідерами мають бути люди, яким притаманні і одні, і інші якості. Тобто, ціннісні працівники повинні бачити, з кого брати приклад і як працювати. Плюс я виходжу з позиції, що частина колективу уже має відповідні професійні характеристики.
  4. Ціннісні працівники – в першу чергу, необхідні для громадського сектору та соціальних проектів. Інакше (в соціальних проектах, а не в псевдосоціальних проектах) нічого не вдасться і, як наслідок, з’являється явище під назвою «грантожерство»: коли люди відпрацьовують конкретний проєкт, досягають якихось занижених і нікому не потрібних показників. Результат – змін у суспільстві і в житті конкретної групи не відбувається.
  5. Ціннісні фахівці – це для гри вдовгу: з ким можна і в вогонь, і в воду, і в мідні труби.
  6. Якщо потрібен швидкий результат або потрібно швидко розрулити ситуацію – тоді підійдуть неціннісні, але професійні. Коли організація в кризі – теж треба побільше професійних і часто пофіг на цінності.
  7. А ще є сфери, в яких потрібні безпринципні, але професійні. Тому усе залежить від ситуації.

Загалом, мені завжди була близька ідея “сродної праці” Сковороди: людина повинна займатися тим, що їй дано від народження. Можна трохи модифікувати – людина повинна робити те, що вона робить і їй подобається, те, що її пре і від чого ловить «кайф».

До речі, я тут вирішила трохи відновити свій телеграм-канал: https://t.me/alotuktuk – там пишу навколокомунікаційні штуки. Це непрофесійний ресурс, де будуть всілякі цікавинки і мої роздуми, досвід і ситуації з життя. Наприклад, текст про те, які 2 питання я ставила на співбесідах піарникам, щоб зрозуміти їх кваліфікації і погляди (бо всі оці «ким ви себе бачите через 5 років», «назвіть 3 свої найсильніші риси» і тд – до одного місця).

Повертаючись до цінностей і професійних якостей. Якщо у людини нема бажання розвиватися, вчитися і досягати результату – жодні цінності і професійність не допоможуть. Безхарактерні амеби – це найгірше, що може бути у команді.

Світлини з особистої сторінки авторки в Facebook

Альона РОМАНЮК, викладачка Київського інституту журналістики, дослідниця масової комунікації, випускниця ФФтаЖу

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *