ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ: ЗА ЧИ ПРОТИ (текстовий репортаж)

У наш час все більшої популярності набирає дистанційне навчання. В Україні інтеграція такого виду здобування знань відбувається дуже поступово, навчальні заклади створюють спеціальні дистанційні курси для деяких дисциплін або ж спеціальностей і Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки не є винятком.  

Що ж пропонує нам СНУ? Наскільки ефективними є дистанційні курси? Чому студенти обирають дистанційне навчання? Чи підтримують таку форму роботи викладачі? Розберімося разом.

ПОЦІКАВИМОСЯ У ВИКЛАДАЧІВ

«Дистанційне навчання загалом дуже навіть непогана річ, за умови, якщо ти самоорганізований і цілеспрямований. Інакше дистанційне навчання тільки шкодитиме основному заняттю. У нас тепер є чималий вибір дистанційних курсів, які покликані розвинути творчі, практичні і не тільки навички. Але є одне але: оскільки онлайн-курсів стає все більше, на жаль, не всі вони бувають корисні, що рівноцінно витраченому часові, нервам і – якщо платні – то й коштам (так, і таке буває).

Ще варто прискіпливо, як на мене, дивитися на контент чи розробників. Але в цілому тенденція переводити в зручний формат і отримувати в зручний час і в зручному для слухача місці потрібну інформацію – беззаперечна перевага»стверджує Кошелюк Олена Василівна, доцент кафедри соціальних комунікацій.

Олена Василівна вважає, що вчитися завжди варто усім: не тільки студентам, а й викладачам. Тому на допомогу приходять курси онлайн, короткочасні програми або й просто вебінари.

«Насправді мені постійно “бракує” нового, актуального, якоїсь цікавої інформації, бо журналістика і навколожурналістські сфери дуже динамічні, переходять в інтердисциплінарний формат. Тому я часто користуюсь онлайн-курсами. Усіх їх поділяю на: а) для особистого розвитку – тобто коли ви записуєтеся на те, що вам подобається і в чому ви би хотіли розібратися для себе, але це дуже і дуже віддалено від того, що ви робите, б) для професійного зростання – є ряд журналістських онлайн-курсів, вебінарів, дотичних до права чи пов’язаних із дизайном, графікою, якимись специфічними програмами журналістської творчості, конвергентними формами, СММ, копірайтингом, інформаційними війнами чи загально пізнавальні – з медіаграмотності, наприклад, або удосконалення рівня володіння іноземною мовою. Часто такі курси тривають недовго – це ніби і правильно, щоб не втомлювати свого слухача. Але є повноцінні піврічні онлайн-курси з чітким планом, графіком сесій (онлайн-присутністю), коли ти не можеш пропускати, бо є чати і є живе спілкування через питання-відповіді, а підсумком є тести (часто які охоплюють більше, аніж викладено в матеріалах лекцій чи навчальних блоків). З останніх, що проходила, були курси медіаграмотностіVeryVerified!”, “DigitalCommunications“, “CreateInfogrammaps” та вебінар від засновників StopFake та  YouControl «Не ведись на фейк» (спікерка Ольга Юркова). Записана ще на кілька, найближчі – у січні зі штучного інтелекту і комунікацій».

Дистанційність – поняття дуже багатозначне, зазначає Косюк Оксана Михайлівна, доцент кафедри соціальних комунікацій, – певною мірою усе сучасне навчання частково дистанційне, бо викладачі постійно задіюють інтернет у вигляді пошукових систем, соцмереж,  скайпу тощо. Однак все це добре, якщо діє збалансовано, і стає небезпечним, коли онлайн-курси та отримані дипломи починають протиставляти університетській освіті. Тут починається “найсмішніше”: новоспечений “фахівець” потрясує купою дипломів, сертифікатів та інших паперів і претендує, приміром, на роботу у сфері журналістики. Однак він не отримав системи знань. І – щоб приховати неосвіченість та набуті комплекси – ганить академічну освіту. Спершу це виглядає, можливо, ефектно, але завершується для дистанційника вельми печально…  Вважаю, що онлайн-освіта доречна лиш як доповнення та покращення основної, а не її еквівалент

ПРО ДИСТАНЦІЙНІ КУРСИ У СТУДЕНТІВ РІЗНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

Студент факультету історії, політології та національної безпеки Матушинський Євгеній вважає, що дистанційне навчання, в умовах постійної відсутності часу у молоді, є досить хорошою альтернативою звичайному навчанню. Отримувати освіту онлайн цілком можливо, проте в сучасних українських реаліях якісне інтернет покриття не є скрізь доступним.

«Моє ставлення до дистанційного навчання неоднозначне», – говорить магістр журналістики Олена Якобчук, – «З одного боку, можна самостійно відбирати потрібну для себе інформацію, організовувати час для навчання та розподіляти на певні теми, через соцмережі обмінюватися інформацією, з іншого боку, це певна ізоляція від живого спілкування з однолітками, якого у сучасному світі бракує. Дистанційного навчання у мене не було, проте наші викладачі йдуть в ногу з диджилталізацією і певні предмети ми можемо проходити онлайн, але частково, усе ж зустрічі відбуваються».

Студентка вважає більш ефективним навчання у стінах університету, де є живе спілкування, наочність та робота у парах, що впливає на згуртування колективу.

«Я вважаю, що навчання такого формату є доволі ефективним, так як можна самому обирати скільки часу ти будеш цьому приділяти. На 1 курсі ми виконували завдання дистанційно з дисципліни українська мова за професійним спрямуванням, було досить цікаво і легко. Це був єдиний мій досвід навчання онлайн», – розповідає Юлія Самолюк, студентка 5 курсу спеціальності фізик-астроном.

На факультеті психології та соціології теж не з чуток знають, що ж таке дистанційні курси. Студенти вже давно та активно проходять курси online з деяких дисциплін, зокрема, студентка-магістр Москальчук Марина розповіла про свій досвід: «Чи були у мене дисципліни, де використовувалися дистанційні курси? Так, таких дисциплін було дві. Вони розміщувалися на платформі moodle. На першому курсі була дисципліна – українська мова за професійним спрямуванням, а на другому курсі – педагогіка. Про дисципліну з української мови я, насправді, не можу висловити якісь позитивні думки. По-перше, через те, що у принципі нам нічого звідти не зараховували, а перевіряли тільки на парі (ще і роздруковувати треба було), хоча спершу обіцяли, що «можна виконувати тільки в програмі» і не потрібно ходити кожного разу на пару. Стосовно педагогіки, то це було лише теоретичне ознайомлення (лекції та презентації)».

    ПЛЮСИ ТА МІНУСИ

«Зараз є багато курсів, які дають освіту за кілька місяців чи рік. Головне, що вона відповідає тій освіті, яку в народі називають “протирання штанів”. Проте в Україні освіта online не так поширена, бо то більше схоже на якісь майстер-класи чи вебінари, а не на повноцінний курс. Дуже ефективними є курси, якщо вони складені відповідно до вимог. І тоді, коли той, хто навчається, насправді хоче чогось навчитися.» – вважає Москальчук Марина.

Можна ще багато розмірковувати у пошуках істини і єдиної думки, проте ми бачимо, що дистанційне навчання має дві сторони медалі і для кожного відкривається інша грань. То ж обирати такий спосіб здобування освіти чи ні вирішувати, звичайно ж, вам. Люди, які прагнуть до розвитку та самопізнання однозначно знайдуть для себе користь у використанні різноманітних дистанційних курсів, проте варто бути обережними, щоб не обпектися.

Марія Годебська, магістр журналістики

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *