Я І КАФЕДРА: Марія Моклиця

Моя кафедра… Не буде перебільшенням сказати: це моя друга родина, коло друзів, однодумців, які люблять свою роботу так само, як я. Товариство посвячених у таємниці Слова, Спілка вільнодумних читачів, Об’єднання шанувальників добірних текстів, Коло креативних і творчих філологів, Ложа естетів, романтиків і поетів, Зібрання високих професіоналів. Можна оголошувати конкурс на подібні означення. І жодне не буде перебільшенням. Але я хочу окремо сказати про наші мандри.
Часто чую, як кажуть: «Хотілося б кудись поїхати, але ж… немає грошей (здоров’я, часу…)». Знаю: найлегше, найкомфортніше мандрувати в уяві, за допомогою книг, кінофільмів, Інтернету, сидячи в теплі-добрі, у зручному кріслі. Але рано чи пізно і домосіда щось занепокоїть, кудись потягне. Я все життя десь їду. Їздила в студентські часи, коли жила на стипендію, їздила при зовсім малих дітях, тоді, коли не мала ні коштів, ні часу, ні сприятливих обставин. До речі, скільки не подорожую, а все ніяк не дочекаюсь отих обставин, що заохочують, приманюють і підштовхують. Завжди мусиш долати, виборсуватись і відбрикуватись. Наче тебе хто за полу назад тягне: та заспокойся вже, сядь посидь. Але я все одно пручаюсь і вириваюсь, щоб знову побачити світ широкий і знову відчути: от оце – я бачу таки вперше!
Моя заповідь бувалої мандрівниці така: не треба багато грошей і сприятливих обставин – лише бажання і зусилля.
Я тішусь, що можу подорожувати разом зі своєю сім’єю, одностайно туристичною. Тішусь, що разом зі своїми колегами по кафедрі ми давно захопились науковим туризмом: обираємо конференції в тих містах, де ще не побували. При цьому завжди веземо ґрунтовні доповіді й ніколи не нехтуємо науковою частиною конференційної програми.
Пригадую чудові мандрівки Карпатами під час конференцій у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, пригадую Холодний Яр (конференція у Черкасах), мандри Кримом (конференції у Сімферополі і Ялті), пляжі Бердянська, які так добре обрамляють наукові діалоги… Це прекрасний досвід: найкращий формат для наукового й поза наукового спілкування. Зі скількома колегами вдалося у такий спосіб потоваришувати!
Любимо й у себе приймати гостей, особливо на озері Світязь. Пригадую перший досвід, ще на початку 2000-х, коли університетський табір «Гарт» мав лише кілька не надто комфортних халабуд, а на пляж треба було йти крізь дику пущу: тоді запросили науковців з Польщі. Деякі професори були дещо заскочені пропозицією читати реферати на пляжі, але швидко адаптувались. Виступили всі учасники, включно з аспірантами, кожну доповідь обговорили, встигли і покупатись, і юшку на вогнищі зварити, і пісень наспіватись. Тепер наші конференції на Світязі – ексклюзив у переліку філологічних наукових конференцій України. Багато чим відрізняються. Приїдете – переконаєтесь.
Поїздки у Карпати і підкорення вершин (перша кафедральна поїздка – у 2012 році, тепер уже двічі на рік) – дещо інший жанр, він вимагає чималих зусиль, згоди на прикрощі й несподіванки. Це завжди пригоди, і не завжди приємні, але й купа вражень і чудових фотографій.
На кафедрі багато хронічних театралів (особисто я – театралка зі студентських часів, отже й тут мені пощастило), а тому поїздки у театр до інших міст (Львів, Рівне, Київ) – не дивина, а традиція, яка продовжує вкорінюватись.
Плануємо їхати далі й далі: вже зробили велику мандрівку Європою (Краків – Мюнхен – Прага) – сподобалось, хочеться ще. І що нам завадить?..
Моя кафедра – це коло друзів, спільників і – подекуди! – навіть змовників. Головне – жоден креативний задум, жодна творча (хай навіть майже божевільна) ідея тут не змарнується, буде підхоплена, оцінена, реалізована. Пишаюсь своєю кафедрою, що там гріха таїти.
Марія Моклиця

Фотографія Світлани Богдан

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *