Я І КАФЕДРА: Оксана Головій

Замість прологу
Я і кафедра…
Спробую зафіксувати кілька думок (точніше, їхніх фрагментів) у перервах між годуваннями-умиваннями-вигулюваннями-забавляннями й іншими «–н-нями» моєї півторарічної донечки та пошуками доречних слів для відповідей на серйозні питання мого дев’ятирічного сина, який якось так швидко росте й дорослішає…

Із чого все почалося?

Із любові. Із фанатичної любові до книжки, до слова, до вчительської роботи.

Пригадую, як змалку обожнювала вдихати запах книжок. Чи то новеньких, які пахли фарбою і вабили неторканими аркушами, чи старих – читаних-перечитаних або злежалих, забутих. Усі кишенькові гроші витрачала на книжки. Більшість вражали до глибини душі, даруючи щасливі години читання «одним запоєм». Коли отримувала шкільні підручники та хрестоматії з літератури, відразу ж перечитувала їх (ця звичка виробилася з першого класу, коли на одному подиху здолала «Букваря» та «Читанку»).

А як я любила бібліотеку! Книги, книги, книги… А ще любила слухати, як читає мама. Вечорами вона вкладала нас – четвірко дітей – до ліжечок і читала казки, оповідання, вірші. І я поринала в «книжкові» сни під мамин голос…
Я змалку мріяла стати вчителем. «Учила» спочатку ляльок, згодом свою сестру і братів, сусідських дітей, деяких однокласників… Удома облаштувала приміщення «під школу» – з імпровізованими партами, дошкою, вчительським столом…

Історія триває…

Коли настав час обирати майбутню професію, сумнівів не було – вчитель-філолог. Вступ до Волинського державного університету імені Лесі Українки на факультет україністики, п’ять років навчання і вибір спеціалізації – зарубіжна література. Курсові роботи та дипломний проєкт – на кафедрі зарубіжної літератури (тоді – «теорії літератури та порівняльного літературознавства»). Аспірантура – на кафедрі зарубіжної літератури. Робота – на кафедрі зарубіжної літератури.

Так склалося, що зарубіжна література теж стала моєю любов’ю. Цю любов прищепила моя шкільна вчителька – Михальчук Ніна Володимирівна. А в університеті ця любов лише зросла завдяки педагогічній майстерності викладачів. Я до сих пір пам’ятаю чимало лекцій і практичних занять, які проводили Марія Василівна Моклиця, Надія Георгіївна Колошук, Вікторія Альбертівна Соколова

Як цікаво було! Любов до зарубіжної літератури і захоплення самовідданою роботою викладачів кафедри зумовили мій наступний вибір – аспірантура, написання та захист кандидатської дисертації під керівництвом Н. Г. Колошук і за підтримки й уболівання всіх членів кафедри. Водночас робота на кафедрі – спочатку лаборантом, потім асистентом, старшим викладачем, доцентом…

І нова любов – любов до роботи. До наукової праці – конференції, семінари, наукові статті, рецензії, «Вісник»… До викладання – мої спроби зацікавити студентів феноменами зарубіжного письменства та студентська креативність у процесі «прочитання» художніх текстів; вдумливі очі студентів, їхня потужна життєствердна енергетика, відсутність страху перед найсміливішими експериментами, молодечий максималізм, провокативність і водночас дитяча безпосередність, щирість, душевність…

Яке щастя, якщо любиш те, чим займаєшся і чим живеш!

Якою є наша кафедра?

Кафедра – це дім. Вогонь домашнього вогнища тут ніколи не згасає. Затишок, підтримка, допомога, порада, а з ними й конструктивна критика, дрібні непорозуміння… Усе, як у «великій домі».

На кафедрі – мої страхи за перші не завжди вдалі лекції й практичні. І підтримка колег. На кафедрі – мій шлях до отримання вченого звання. І підтримка колег. На кафедрі – моя спроба заснувати студентський театр. І підтримка колег. На кафедрі – мої переживання щодо адаптації сина до садочка й школи. І підтримка колег. На кафедрі – мої хвилювання за здоров’я доньки. І підтримка колег. Тут мої радощі. І поруч колеги…

В осерді кафедри – архетип мандрівця. Ми мандруємо Україною. Ми мандруємо різними державами, різними епохами, різними світоглядами… Ми мандруємо у пошуках своїх / чужих Я, у пошуках прихованих сенсів та глибинних істин… І при цьому не боїмося бути героями «Intermezzo» М. Коцюбинського чи «Аліси в країні чудес» Л. Керролла. Ми без страху розкриваємо душі та, якщо потрібно, вдягаємо маски і граємо ролі. Ми боїмося одного – бути ПРОСТО викладачами.

Яка я?

Контрастна. Чорна і біла. Яскрава і пастельна. Міська і сільська. Сильна і слабка. Весела і сумна. То розважлива й серйозна, то нестримна й авантюрна. То консервативна, то авангардна. То екстраверт, то інтроверт. Логічно-алогічна. Відкрито-закрита. Романтично-реалістична (чи імпресіоністично-експресіоністична?).
Але завжди – емоційна. І завжди – я.

Замість епілогу
Писала б і писала б… Але якою сильною не була б моя любов до слова, я найперше мама. Донька вкотре смикає мене. Син прийшов зі школи. Я – мама. Біжу до дітей…

Оксана ГОЛОВІЙ, доцентка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *