Вигадка в літературі нон-фікшн

Останнім часом у читацькому середовищі помітно збільшився інтерес до «літератури факту», nonfiction. Нон-фікшн – це особливий літературний жанр документальної прози, література факту або ж художня документалістика. Зазвичай будується на реальних подіях, без вигадок автора. Хоча ні, вигадки є, але не в фактах, а в креативному оформленні наукового матеріалу.

Що можна сказати про індивідуальність автора у кожному творі такої літератури? Проявляється вона відповідно по-різному. Чи має бути думка автора у творі наукової літератури і чи маємо ми відчувати його присутність? Сама література нон-фікшн не передбачає сухого викладу матеріалу, автор виступає свого роду містком між незрозумілим науковим світом та читачем, який намагається вникнути в цей незвіданий загадковий світ. Навпаки, присутність автора просто необхідна. Читач, знайомлячись із науковим текстом, хоче не втонути в потоці нових слів та інформації, він потребує уявного рятувального круга, який зможе пояснити найважче та завдяки звичайним словам витягнути його на берег, щоб той навчився спостерігати за бурхливим морем науки обережно та з розумінням. Ще одним завданням автора лишається не посіяти страх перед цим морем інформації, а навпаки зробити читача безстрашним та впевненим у своїх силах осягнення та вивчення нового матеріалу. Таким чином автор не тільки має втручатись у твір, а й бути його головною частиною, щоб читач відчував його присутність та не боявся не зрозуміти те, що може здатися заважким. Які для цього є технології? Гумор, приклади з життя, елементарні загальновідомі порівняння з реального світу. Наприклад, якщо діаметр астероїда «Бенну» виміряють у 500 метрах, це нам про щось скаже, але не точно, а якщо порівняють, що астероїд «Бенну» у два рази більший від Ейфелової вежі – ми уявимо наявну загрозу набагато конкретніше.

Чи може автор щось вигадати? Певно, може, але не факти. Він може вигадати уявних персонажів, які беруть активну участь у вивченні науки, може придумати літературний сюжет, де факти будуть головними героями, але видумувати «новий велосипед» він майже не має права. Звичайно, якщо автором виступає розумна освічена людина-геній, він має право на написання теорій та своїх особистих здогадок, проте чи така література називатиметься літературою факту чи літературою допущень – інша справа. Проте саме такі праці можуть привернути увагу інших науковців, які спільними зусиллями та дослідженнями можуть перетворити теорію на дійсну реальність, тоді праця стає відкриттям, науковим бестселером та топовою позицією. Тому, можливо, треба справді ризикувати, адже така літературна праця може стати історією, перевернути науковий світ або здобути надзвичайно цінне наукове значення. Тоді автор, який написав твір як сукупність особистих здогадок та матеріалу для подальших досліджень, матиме особливу роль не лише, як популярний теоретик, а як людина, що принесла користь суспільству та зробила важливий внесок у покращення життя. Такі неоціненні відкриття можуть ховатися в мемуарах, щоденниках, біографіях, в публіцистиці, і так важливо встигнути осмислити матеріал та оцінити його правильно, щоб чиясь геніальна думка не загубилася в потоці непотрібної та некорисної інформації.

У сучасному літературознавстві література нон-фікшн давно має своїх прихильників, проте чи варто вміти розмежовувати корисне і некорисне, чи треба відразу довіряти всьому, що пишуть? Це питання варто поставити науковцям та авторам нон-фікшн, а ще краще критикам цієї літератури, які вміють знайти правдиве / неправдиве та вчасно відкрити очі читачам. Та попри усю небезпеку неправдивої інформації в літературі факту, остання невпинно піднімається в рейтингу літературних творів не лише світу, а й України.

Світлана ВОЛОДЬКО, магістр журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *