Я і кафедра… (Сергій Романов)

У нас у всіх не всі вдома
(Чеширський кіт про всіх своїх)

Ось що намуркотів про кафедру Сергій Романов (тимчасово в.о. Чеширського кота 🙂 )

Одчиняються двері й на кафедру входить молодик, вигляд у нього підозріливий. Цей молодик – я, а діється усе 2009 року. Під пахвою у молодика товста папка, в папці кандидатська дисертація, котру принесено на розгляд очільниці кафедри. Мудрої і грізної, як здавалося, очільниці, не менш грізної і мудрої кафедри. На щастя, тоді все вийшло на добре: подана дисертація отримала схвальний відгук рецензентки і була невдовзі захищена. Тобто все на кафедрі для молодика скінчилося мудро, а не грізно.
Проте здобутий досвід молодика не спинив. І невдовзі його підозріливий вигляд кафедрі довелося побачити вдруге. Сталося це через п’ять літ. Цього разу він прийшов зі значно скромнішою папкою, в якій, одначе, крилися амбітні наміри. Ішлося бо про плани докторської дисертації із, відповідно, походом від мудрої і грізної кафедри в докторантуру. Коли зізнатися відверто, молодик оддавна плекав поважні наукові наміри, але все якось не йшло. Аж ось одна із мудрогрізних кафедралок грізномудрої кафедри вирішила свій похід у докторантуру відтермінувати. Відтак одкрилося вікно можливостей, якими гріх було не скористатися. І до гріхопадіння не дійшло. Молодикові наміри й плани мудрогрізна кафедра схвалила, поблагословивиши й напутивши його на здобутки в наукових царинах. Важно, що за рішення це кафедра, таємно від пошукувача, голосувала, подавши «за» усі свої голоси. Дізнавшись про це голосування, молодик ще більше укріпився в намірах здобути омріяні верховини. А ще він утямив, що не може підвести людей, які в нього повірили і йому довірили, тож…
Відтоді як молодик подавсь у докторантуру від мудрогрізної кафедри життя його в науці й поза нею помітно змінилося. Він мислити почав інакше, а ще відчувати і почувати світ цей многоликий і творіння його незвідані. Також приохотився він із кафедрою їздити у гори Карпатськії, на моря Азовськії й озера Світязькі. З метою, звісно, науковою й не без того, щоб троха рекреаційною. А ще поїздки версталися й у театри столичні, львівські та рівненські, бо в луцькі театри і їхати не треба. Також після закінчення докторантури і ще перед захистом покликано було молодика викладачем на грізномудру кафедру. І прийшов він туди з радістю й легким серцем, бо зріднився з людом тамтешнім, що мудрим і добрим виявився. А грізним – то тільки так, – для ока стороннього й пильності загальної.
Закінчити ж есея сього хитромудрого хочеться словами всеславного Льюїса Керолла. Того, котрого тимчасово (на 0000,1 ставки) було прийнято на кафедру теорії літератури та зарубіжної літератури СНУ (бо ж куди ще його приймати, як не сюди?!!). Запевнив якось сей британський колега, що коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже з якого боку його ставити. Не те, щоб моя мудродобра кафедра має відповіді на всі питання (хоч може це й так, хтозна?). Але вона, кафедра, не боїться їх, ці питання, ставити. Ось уже 20 літ не боїться. Та й далі не боятиметься. Цього можна бути певним із очевидністю…

 

Сергій РОМАНОВ, доцент кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *