Я і кафедра… (Олена Громик)

У межах святкування двадцятиріччя кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури розпочинаємо знайомити вас із есеями викладачів під назвою “Я і кафедра”. І першою не побоялася прозвучати берегинька кафедрального вогнища Олена Громик.

Кафедрі 20 років, а моя історія, пов’язана з кафедрою розпочалася рівно 10 років тому, далекого 2009-го. І от що я вам скажу: на початку було дуже складно (це і не дивно: людина «просиділа» в двох декретах). Нове місце, незнайомі люди – літературознавці! А я ж за освітою вчитель початкових класів і біології. Я загалом-то вважала себе розумною і начитаною дівчинкою, бо читати завжди любила і читала, але коли я втрапила у середовище «монстрів – літературознавців», то відчула себе якоюсь недалекою і малограмотною…

– Як же мені жити далі? Що робити? – думала я….. Я ж і половини слів не розумію: про що вони загалом тут говорять? Якісь «експресіонізми», «парадигми», «інтермедіальності», «модернізми» і «постмодернізми», «наративи» і «когнітиви» і т.д, і т.п… А чого вартий «Кам’яний господар» Лесі Українки (то була перша моя програма до конференції, нікому й у голову не прийшло перевірити, шо “воно” там понаписувало…) Уявіть, що мені довелося пережити…

Можна було б, звичайно, роздрукувати свою посадову інструкцію, повісити перед собою (знаю, що деякі лаборанти так робили) і ні кроку від написаного… Але…не була б то я…
Я почала ЧИТАТИ! Читати книги, які лежать на столах у викладачів. Як багато хто помітив, книг на столах більше, ніж достатньо.

І от я читала, читала, мені «підсовували» все нові і нові книги… І – оп: я вже сиджу така ділова й розумію, про що говорять і дискутують на кафедрі, а тепер навіть питають про мої враження від прочитаної книги чи побаченого фільму або вистави. Тепер викладачі кафедри кажуть мені, що я справжній філолог (хоч і не дипломований).

Наше кафедральне життя дуже різноманітне і насичене, бо, крім читання книжок, ми ще дуже любимо подорожувати. Починаючи від виїзних засідань на природу до Марії Василівни (це окрема історія, думаю хтось з наших про це напише…) і закінчуючи мандрівками в гори, які теж ініціює наша невгамовна завідувачка. В гори Марія Василівна ходить вже давно, та й кафедру щораз кликала з собою, але я все не наважувалася (то діти малі, то грошей не вистачає…). Але в один момент я зрозуміла, що перешкоди будуть завжди, а в Карпати можуть більше і не покликати.  Так що в моїй скарбничці вже аж 9 (поки що…) підкорених карпатських вершин (одна ще зі студентських років).

А поїздки в театри – це взагалі окрема історія. У нас тепер є не тільки улюблені театри (це поки що рівненський і «курбасівський»), але навіть є улюблені заклади, як-от «Волинська криївка» у Рівному. А от у Львові ми експериментуємо: кожна поїздка – новий заклад, щоб випити смачної кави, чи з’їсти якийсь смаколик…

Працюючи на нашій кафедрі, я навіть почала їздити на конференції, які ми організовуємо. До написання доповідей і виступів ще діло, звичайно, не дійшло, але хто його знає…
На кафедрі у мене з’явилися друзі, з деким ми навіть перекумилися…

Так що кафедра для мене тепер як друга домівка, де мені комфортно, весело, креативно і затишно…

Олена ГРОМИК, старший лаборант кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *