Секти і висновки

Щоб розібратися із поняттям секта, варто визначити, що під собою розуміє поняття релігія. Вікіпедія дає широке визначення цьому поняттю: релігія – це особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія — це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Що ж можна сказати про секту? Це релігійне об’єднання, яке навчанням і обрядами відрізняється від панівних релігійно-церковних організацій. За визначенням тої ж вікіпедії секти складаються здебільшого з колишніх вірних головної церкви, які, покинувши її, перебувають найчастіше у гострій до неї опозиції. Чому так стається? Секта, на відміну від головної церкви, щось гарантує – чи то кар’єрний ріст, чи збагачення чи одруження, чи всемогутність, чи вічне життя. Самі пропозиції вже залежать від уміння керуючого запудрити мізки людині, в чому вбачаємо сильний психологічний та моральний вплив. Трапляються випадки і фізичного впливу, як для прикладу в секті «Храм народів» (утворена в Гаяні) яка, до речі, визнана найнебезпечнішою сектою в світі. Та гарантії даються на словах, ніяких документів людина не підписує на отримання матеріального чи духовного багатства, навпаки, майже всі секти створені з метою збагачення керівників секти, самогубства сектантів чи утвердження влади керівника секти, який, до слова, може себе проголосити ледь не божеством. Чому ж люди покидають свою попередню релігію? Тому що там був вибір, який залежить від самої людини, церква не змушує вірувати, людина має прийняти рішення сама, в секті все значно простіше через те, що вибору тут нема, і результат тут гарантований.

Секта, якою б вона не була, завжди мене лякала та шокувала. Вперше я зіткнулася із поняттям «секта», коли працювала у сусідньому приміщенні поряд із сектантами. Звісно, ніяких підтверджень, окрім пліток, про те, що це сектанти, в мене не було, проте страх залишатися ввечері самій на робочому місці існував конкретний. Вони збиралися якраз в кінці дня, як розповідали колеги, вигукували свої таємничі молитви та виконували певні сектантські ритуали. На власні очі я цього не бачила, проте за чутками, в яких до речі 83% правди, я вірила та їх боялася. Можливо не так боялася самих сектантів, а як туди не втрапити. Хтозна, якими способами вони заманюють людей.

Вдруге я зіштовхнулася із сектантами… в клубі. В мене ще й досі мороз по шкірі від побаченого уже на власні очі. На підвищенні над танцювальним майданчиком стояв чоловік, який давав цілувати руку. До нього підходили молоді дівчата та хлопці (саме така категорія людей зазвичай в клубі і збирається) та цілували руку, яка була покладена на перила. До того ж робили це вони так швидко й непомітно, що ніхто на це уваги майже не акцентував. Та й сам чоловік не дивився на своїх поціновувачів, його погляд блукав залом. Потім вони всі зібралися за столиком, де головний голосно щось пояснював крізь гучну музику. Потім всі танцювали у тісному колі, а далі я через страх намагалась за ними не спостерігати. Лише наступного дня намагалася придумати назву цій секті, проте вона викликала в мене лише іронію – «Секта Версаля», «Секта танцювального дня» та інші безглузді назви. Проте учасникам секти певно точно не до сміху, якщо вони до неї входять.

Хочеться зробити висновки, але їх певно має робити кожен сам. Я не вправі заперечувати щось чи стверджувати, в кожної людини свобода віросповідання, проте хочеться сказати одне – голова на плечах ще нікому не завадила.

Світлана ВОЛОДЬКО, магістр журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *