Анастасія Кушнарьова: «Це – моє покликання, я це відчуваю»

Анастасія Кушнарьова – журналістка, студентка-полоністка, зооволонтерка та дружина. Ця диво-жінка поділилась з читачами нашого сайту, як досягати мети та як правильно балансувати між роботою та навчанням.

Як ти вирішила стати журналістом? 

У дитинстві я дуже хотіла стати ветеринаром, потім – перекладачем, а вже у 8 класі мене зацікавило письменництво та журналістика. Я завжди любила писати (вірші, оповідання, прозу і в мене, як казала вчителька мови та літератури, було розвинуте «мовне чуття»), мріяла потрапити в телевізор, працювати з мікрофоном (я була незмінною ведучою на шкільних святах) та й шкільну газету я теж вела, була главредом. Так одне за одне і я загорілася бажанням здобути цю професію. А потім мені подруга скинула оголошення в ВК (тоді ще він заборонений не був) про те, що в ПУМі безкоштовно кличуть на гурток журналістики. Це і був мій справжній початок. Моя викладачка, а нині хороша подруга Лєна Шторм завантажила в мою голову дуже багато знань, які стали базою моїх журналістських знань та навичок.

Розкажи, як розпочинала свою кар’єру?

Починала я з «Волинського телебачення» (нині Супільного UA: Волинь). На факультеті був кастинг ведучих в Ранкову школу, який я успішно пройшла. Познімала кілька сюжетів в «Ранок нової Волині», вхопила крихту знань, але на роботу не потрапила через реорганізацію каналу. Далі був християнський ТК «Надія», куди мене запросили і я вже знімала новинні сюжети та вчилася у команди профі. Їздила до Києва в студію, у Львів. Але багато чого і там, і там доводилося «ловити» самій, доходити до певних висновків, набивати синці. Мені так образливо було, що «мені ніхто не сказав раніше», але може це і на краще У нас мав бути корпункт на Волині, але чомусь заглохло… У мене був оператор-аматор (фотограф нереальний, але нікудишній оператор), який не хотів вчитися, не мав часу. Мене це страшно дратувало, бо я завжди була за якість, тому відмовилась з ним працювати (нічого особистого абсолютно), бо краще ніяк, ніж погано. Ну і через трохи я вже прийшла та попросилась на Аверс (випадково зустріла Соню Гудич в магазині біля колишньої студії і вона сказала, що там шукають журналістів) – так і почався мій справжній шлях журналіста.

Як тебе – тоді ще недосвідчену студентку, прийняли у колективі?

Добре, тепло, вчили всьому. Десь сварили, десь вимагали багато. Я дуже вдячна за науку Ірині Кудрі (вона зараз телеведуча, а тоді ще була випусковим редактором). Вона відкрила в мені «нове бачення» сюжетів, людей, новин. Вона стільки знань вклала в мою голову. Я взагалі дуже вдячна «Аверсу» за те, що вони мене виховали як журналіста, в дечому – як людину. Телеканал і колектив – це окрема тепла сторінка у моєму житті. Я й досі інколи приходжу туди в гості, ми дружимо з багатьма колишніми колегами.

Як ти собі уявляла роботу журналіста і як воно насправді?

Смішне питання (усміхнулась Анастасія). Я уявляла собі цю роботу такою ідеальною, чесною, прозорою… Ти наче диво-жінка ходиш з тим мікрофоном, борешся за справедливість, захищаєш невинних, ведеш репортаж ледь не в центрі торнадо. А на ділі – їздиш на суди, знімаєш ДТП, піариш «своїх», уникаєш або ганяєшся за «чужими» (за діло, звісно). Трошки розчарувалась, але багато чому навчилася. Наприклад, юридичній грамотності (на рівні «чайника», але вже в житті легше ).

Опиши свій робочий день.

Я зараз працюю в інтернет-виданні Волинь#infa і паралельно контент-менеджером на бізнес-платформі, тож мій робочий день тепер інакший. Я приходжу на офіс, відкриваю мільйон сайтів, де може бути якась корисна інформація (сайт міськради, облради, МОН, МОЗ, ДСНС і т.д.), шукаю тему, дзвоню чи пишу до купи людей. Як є подія – йду, спілкуюсь, фотографую. У перервах між біганиною та писаниною – п’ю каву, їм бутерброди і обговорюю якісь «надважливі» теми з колегами (яких більшість – дівчата ). На ТБ було однозначно цікавіше.

 

Які найцікавіші випадки із професійного життя?

Коли брала інтерв’ю у кандидата в президенти Олександра Шевченка. Їздила до нього в Буковель. Це був мега-досвід: цікавий, приємний, корисний і стресовий. Прямі ефірі – це теж завжди викиди адреналіну були. Або, пам’ятаю, їздили ми «ловити» хабарника з міськради (не хочу називати ім’я, бо можу дістати «на горіхи»): його зловили, гроші (хабар) знайшли, документи теж на руках були у правоохоронних органів з доказом його провини. І що, думаєш «сидить»? Ага, ні одного з таких, як він, ще не бачила, щоб засудили.

 

Чи порушувала ти коли-небудь стандарти журналістики?

Було діло. Але не повірю ніколи в житті, що є десь в Україні журналіст, який цього ні разу не робив. Всі ми маємо якісь «грішки». Хтось джинсою може нагрішити, хтось – клікбейтними заголовками, а хтось – відвертим наклепом та пропагандою.

Чи часто доводиться забувати про власні принципи чи бажання, щоб якісно виконати роботу?

Про бажання – так, про принципи – ніколи. До прикладу, я – зооволонтерка. Я завжди прагнула допомагати тваринам, мені це питання болить.

 

Була така в нас екс-керівниця КП «Ласка» – Дана Новарчук, яка з підприємства зробила концтабір для тварин і всі волонтери били на сполох через це. А ми типу «дружили» з нею. Я принципово не брала матеріалів, відмовлялась від зйомок чи тем, де її треба було виставити в хорошому світлі. Мені навіть один раз за це влетіло, не сильно.

Що мотивує тебе не опускати руки і рухатися вперед?

Любов до професії. Що ж ще?) Це – моє покликання, я це відчуваю, а інші мені про це кажуть. Поділись планами на майбутнє.

Як плануєш далі розвиватися?

Планую підкорити столицю. А якщо серйозно, то їхати та випробувати себе на столичних телеканалах.

Чи хотіла би спробувати змінити сферу діяльності?

Пробувала: і офіціанткою, нейл-майстринею, продавцем одягу в бутіку за кордоном, вчителем (нещодавно на практиці від університету). Прикольно, але не те, чому я змогла б присвятити все життя.

Як поєднуєш навчання на полоністиці та роботу?

Важко. Через роботу моя польська та англійська дуже страждають, бо немає практики. Але світ великий, базу маю завдяки прекрасним викладачам, а практики ще наберусь За все в цьому світі доводиться платити і чимось жертвувати.

Що б ти порадила тим, хто мріє пов`язати своє життя із журналістикою?

Не плекати ілюзій. Майже всі видання комусь належать, а люди не дуже хочуть інвестувати в щось, де ви вільно виражаєте думку, але це не приносить прибутків. Винятки є, хочеться вірити, але це вже зовсім інша тема. А якщо коротко і по пунктам, то:

1. Не боятись.

2. Не брехати.

3. Працювати на собою.

4. Багато вчитись.

5. Слідкувати за зовнішнім виглядом.

6. Не впускати бруду в душу, бо ніякі гроші того не варті.

Автор: Олександра САДОВА, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *