ДУМКИ НАВЗДОГІН: Грядуть вибори ректора! (Частина третя)

Нарешті МОН розродилось довгоочікуваним листом. За тиждень до виборів ми дізналися, що претендентів на посаду ректора університету Лесі Українки не два, а семеро (хай числа нам сприяють!): колишня дружина ректора Наталія Коцан, декан історичного факультету Анатолій Шваб, колишній працівник університету, професор права Олександр Колб, кандидат історичних наук Віктор Шостак і доктор філологічних наук Тереза Левчук.

Я невимовно тішусь: тим, що ці люди спромоглися ув’язатися в це змагання. Вважаю, що ми маємо розкішний вибір саме тому, що ці сміливці є в списках кандидатів на посаду ректора. Більш того, я думаю, що саме між ними маємо обирати найбільш достойного. Хтось у цьому місці скептично посміхнеться, завбачивши мою наївність. Мовляв, які у цих претендентів шанси? Просто нульові. І взагалі, вони якщо не нахаби, то технічні кандидати. Міфи про всемогутню владу, доповнені чутками про сильних світу цього, які похмурими тінями бовваніють за лідерами гонки (благо, вибір великий – яку саме тінь домалювати в уяві) будять наші страхи, активізують інстинкт самозбереження, змушують, як під дією гіпнозу, робити те, що не хочемо робити.

Останні вибори президента, треба визнати, мали б стати нам усім добрим уроком на всі майбутні вибори в країні: таки ж народ обирав, таки ж від нього залежить, хто ним керує. Про Зеленського теж казали, що він ставленик Коломойського, тобто не самостійний гравець, отже у певному сенсі теж технічний кандидат. А перед тим взагалі на глузд брали тих, хто віщував його перемогу. І що? Це не завадило Зеленському стати президентом, з однієї простої причини: за нього проголосували. Таємно. Навіть при потужному адмінресурсі можливість вплинути на результати таємного голосування дуже незначна – до трьох відсотків, здається.

У нашій і тільки нашій волі зробити будь-кого з претендентів (не має значення, технічний він чи ні, чи укладав з кимсь якусь таємну угоду, чи ні, має підтримку сильних світу, чи ні) – ректором (або ректоркою). І до, і після кожних виборів нарікаємо, що у нас нема вибору. А де ж він візьметься, той вибір, якщо ми від нього відмовляємось? Якщо навіть не намагаємось реально, тверезо й відповідально обирати? Не гадайте на кавовій гущі, не намагайтесь вгадати, від кого вам особисто буде більша вигода – напевне програєте. Поставтесь до виборів серйозно, візьміть на себе ту частку відповідальності за стан справ в університеті, яка від вас і тільки від вас залежить.

Від помилок ніхто не застрахований. Але двічі-тричі наступати на ті самі граблі… Вважаючи себе при цьому розумними й освіченими… Вибачте, але цей спосіб життя (національний діагноз) ні поваги, ні співчуття не викликає. Боячись підступу, підкупу, тиску чи махінацій, ми забуваємо про власну відповідальність – таємно голосувати так, як велить совість і підказує тверезий глузд.

Марія МОКЛИЦЯ, професорка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *