ДУМКИ НАВЗДОГІН: Грядуть вибори ректора!

Не встигли отямитись від одних виборів, а вже інші на носі. Щоправда, масштаб не зрівняти: йдеться про мікро-вибори, які зачеплять хіба кілька тисяч людей: вибори ректора Східноєвропейського (колись Волинського) університету. Але для Луцька і Волині то таки подія немала.

Отож: кампанія ще-но тільки розпочалася (оголошено конкурс, триває прийом документів), а вже місцевим медіа-простором прокотилася втішна новина: мовляв, діючий ректор переміг з великим відривом від решти претендентів (а вони, з прикрістю виявляється, теж існують). Потім роз’яснилось: ні, ще не переміг і виборів ще не було, це тільки результат соц. опитування, яке провели меткі керівники студентського самоврядування.

Під час щорічних зборів трудового колективу, під час чергового супер успішного звіту ректора роздано було учасникам анкетку: «Так і так, шановні, якби вибори були сьогодні, кого б це ви обрали?». І народ дружно, як і слід було сподіватись, сповнений ейфорії від успіхів закладу, про які щойно дізнався з доповіді ректора, поставив галочку біля прізвища «Коцан»! І навіть не збило народ з пантелику повторення одного й того самого прізвища у списку з чотирьох осіб… Нібито двісті голосів нарахували за Коцана і яких зо п’ять за Коцан, стільки ж претенденту-декану відміряли, а от претенденту-проректору – значно, значно більше – аж 37.

Зацікавила мене дуже математика цього опитування. Бо на тих самих зборах трудового колективу усі дружно проголосували за схвальну оцінку багаторічної ректорської праці. Щоправда, хтось один таки ж не схвалив і навіть руку підняв: високо, щоб усі побачили. Ректор дуже зрадів (авжеж, яскравий приклад демократії!), навіть попросив власника протестуючої руки встати, аби він, ректор тобто, міг сміливця роздивитися, а потім (я собі так думаю) – особисто познайомитися і сміливу руку потиснути, подякувати за чесність. А то ж без цієї руки зовсім була б підозріла картина – неймовірної одностайності!

А я тим часом розмірковую про інше: той люд, який віддав аж 47 (сорок сім) голосів за інших претендентів на ректорське крісло, що він собі думав, коли тягнув угору свою схвальну руку? Цього схвалюю, а іншого хочу? Одну руку вгору підніму, а другу в кишеню сховаю, щоб моєї дулі ніхто не побачив?! Бо не узгоджується одне з другим, розв’язок задачки з результатом, погодьтесь. Чи якісь соціальні опитування у нас недолугі, чи народ надто вже хитромудрий…

Хтось почав шепотітися про порушення закону, про брутальне використання адміністративного ресурсу – не хочуть врахувати, що це ж студентська ініціатива! Що ті діти можуть знати про правила й порушення? Схотіли побути дорослими соціологами, виявити пошану до діючого ректора – от і влаштували анкетування. А що з їхньої подачі пішла в ЗМІ дезінформація (нібито ректора вже обрали – задовго до виборів) – студенти ж не винні… Але ж нема нічого поганого, щоб на добре не вийшло: хоч і невдала, а репетиція виборів. Дає розкішну поживу для мізків. Ну, якщо вони, мізки тобто, дієві. Ясна річ.

Частина друга

Ще не надійшло з Міністерства офіційне повідомлення, поміж кого маємо обирати ректора, як вже завирували в університеті передвиборні баталії. І, як велить стара добра традиція, на всю потужність почав працювати нам знайомий адмін. ресурс: двоє кандидатів, діючий ректор і проректор, яким жоден декан не відмовить (за багатолітньою звичкою), вже тривалий час агітують за себе, активно зустрічаються з виборцями, поширюють програми, а головне – обіцяють, обіцяють і знову обіцяють.

Раніше прохачі до ректора йшли: дайте одне, друге, десяте – на всіх не настачишся. Тепер навпаки: ректор шукає, кого б ото благами наділити. Приходить на факультет (геть усі обійшов – власними ногами) і прямо, щиро та відверто питає: «Чого вам, дорогенькі, бракує? Комп’ютерів? Та нема питань, беріть хоч сто! Видавництва бракує? Було ж… тобто буде! Зарплати малі? Так доплатимо! Посаду? Та вибирайте, яку хочете!». І нема такого бажання, щоб на першу ж вимогу не було вдоволене.

Питаєте, кому і коли задовольнили? Ну, не знаю, мабуть, не зовсім аж так одразу… Не буде ж ректор їздити на факультети вантажівкою, повною комп’ютерів…

Словом, сиплються на університетський люд блага, як із рогів достатку. Люди кажуть ще й палко обговорюють одне: головна битва «титанів» на нинішніх виборах розгорнеться між діючим ректором та його першим заступником. Перша кандидатура серед конкурентів Ректора, ніхто не сумнівається, – пан Проректор. Він давно, чи не термінів півтора, сидить у кріслах різних проректорів, довго вірою й правдою служив Ректорові, але поступово розійшовся з ним «поглядами»…

Пан Проректор виявився не менш щедрим, аніж Ректор. Принаймні, у величенькій за обсягом програмі і на зустрічах з колективами факультетів Золоті Гори і Райдужні Перспективи окреслені дуже звабливо. А на прямі питання, де ж був Проректор чотирнадцять років, чому хоч частини цих перспектив не спробував втілити, Проректор скромно і достойно відповідає: «Так і так, працював у рамках визначених повноважень, але дещо робив і за межами, наприклад, дбав про просування наукових видань у наукометричні бази…». Пригадую собі: саме тоді, коли Цьось А.В. був проректором з науки, було зліквідоване університетське видавництво і почали згортатись наукові журнали. Щоправда, одразу по тому проректор з науки став Першим проректором, а його повноваження були засекречені, тому питати нема з кого.

Мене мучить одне-єдине питання: які саме повноваження мав тривалий час Перший проректор? Що він узагалі повинен був робити згідно з посадовими обов’язками? По яких саме справах я маю судити про результати його діяльності? Мені відомо, що робили проректори з навчального процесу, міжнародних питань, господарської роботи, навіть відомо, що має робити проректор з науки.

Якраз тому, що відомо, нескладно оцінити роботу кожного (можна з певністю сказати одне: якби не сумлінна праця проректорки з навчального процесу, все давно й остаточно розвалилося б). Але скільки б ви не намагались, не скажете розбірливо: «Перший проректор відповідав за те-то, те зробив добре, інше не дуже, ще інше просто чудово». Доводиться вірити, що він таки щось робив, а ректор напевно знав, що саме, напевно не потерпів би поруч повної бездіяльності.

Тепер обидва, кожен нарізно і киваючи одне на одного як ймовірного винуватця усіх прорахунків, обіцяють Золоті Гори. А нам так хочеться вірити! Так хочеться, аби нас вкотре надурили!

Оскільки на крісло ректора не два кандидати, а значно більше, нашу з вами розмову ще не завершено.

Марія МОКЛИЦЯ, професорка кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *