Чим запалити п’ять свічок вічності?

На завершення минулого тижня відбулася презентація книги «про п’ять шляхів, три сходинки, численні випробування та прозріння». Авторка, Марія Моклиця, вкотре «розважила, розсмішила, розчулила, змусила замислитись і зіграти нову для нас роль». І, звісно ж, зробила це у формі інтелектуальної «розваги».

«Три сходинки, п’ять свічок» – книга, наче, «для вузького кола Читачів». Втім, як зазначено в анотації, «може утворитись друге, третє і навіть четверте коло».

На зустрічі «перше коло», себто – кафедра, яку авторка (до речі – професорка!) очолює, ще більше заінтригувало потенційних читачів.

Продемонструвавши попередні книги Марії Василівни, Тереза Левчук натякнула, що все в цім доробку пов’язане: аби отримати справжню насолоду, слід сприймати написане комплексно. Вочевидь, в цьому й полягає «підступність» Великої Гри: наукові й поетичні напрацювання автора ідентифікують проблеми, рівні та виміри художнього тексту…

Вікторія Соколова «у форматі білої заздрості» зізналася, що, читаючи Моклицю, занурюється у спільне минуле, згадує цікаві події та людей, відновлює забуті враження.

Сергій Романов, котрому вже пощастило ознайомитись з книгою, теж розширив її «темарій», по-перше, зауваживши, що окрім власної творчості, професорка «продукує колектив», осердя якого складають яскраві особистості, вже знані автори сучасної української літератури, по-друге, натякнув на спорідненість презентованого із творами Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу» та Євгена Плужника (всі подумали про поему «Галілей», а я – про роман «Недуга»)…

Магістрантка (перепрошую – не зафіксувала прізвище, але давайте будемо її сприймати як Студентство загалом) вкотре підтвердила, що творчість викладачки здатна зацікавити, надихати й цілеспрямовувати. І з цим важко не погодитись – за спиною професорки потужна наукова школа.

Я, авторка публікації, давня прихильниця Марії Василівни, знайома з усіма гранями її творчого спадку. Не залежно від того, що ця людина пише, у неї виходить водночас глибоко, легко й вишукано. З кожною книгою авторка повертає втрачене уявлення про науку (таки ж існує рівень Ломана і це – не нуде, сухе, схематичне й нікому, окрім самого здобувача академічних статусів, не потрібне заняття); класиків (виявляється, вони прецікаві, пренесподівані й загадкові люди); життя (воно залежить головно від нас), самоусвідомлення («Ой, то так думаю не тільки я! І таке могло статися не лишень зі мною!») і ще про багато що…

Ні в презентації, ні у цій публікації не окреслено зміст роману/автобіографії/спогадів/есею «Три сходинки, п’ять свічок». І це, мабуть теж не випадково?..

P.S.:Але є фейсбук повідомлення  видавництва «Український пріоритет»: Друзі! Нарешті давно омріяна книга видатної вченої-філолога професора Марії Моклиці «Три сходинки, п’ять свічок» з’явилася не просто у видавництві, але й на полицях книгарень! Неймовірна глибина інтелектуальних висновків, філософських узагальнень та емоційних переживань роблять цю книгу приреченою на успіх в середовищі літературних гурманів і решти спраглих краси й вишуканості стилю!

«Три сходинки…»- це спокуса! «П’ять свічок…» – це мрія! Долучіться до вузького кола її читачів, адже багато покликаних, та мало обраних!

Оксана КОСЮК, доцент кафедри соціальних комунікацій.

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *