Як знайти спільну мову, розмовляючи різними. Єреван (друга частина +фото)

Зранку 2 вересня учасники проєкту “Медіадіалог для демократії та миру” прибули нічним потягом із Тбілісі до Єревану. Продовженням другого етапу мала стати робота у Вірменії разом з Єреванським державним університетом з 2 по 7 вересня.

За вікном потяга повільно тягнулася сіро-коричнева рівнина. Сіре ранкове світло ледве пробивалося через хмари і зовсім не додавало яскравості однаковим кам’яним будинкам. Вони раптово виростали вздовж колії, оточені обдертими огорожами, і так само раптово зникали з поля зору. Їх супроводжували бурі скелети розбитих авто, що вже ніколи не зрушать з місця. Чомусь у передмісті Єревану цілі кладовища таких авто. Поки потяг поступово пробивався через депресію передмістя, прямував повз промислові райони до залізничного вокзалу далеко на обрії почали проступати величні обриси двох вершин Арарату.

П’ять днів у Вірменії з одного боку минули надто швидко, а з іншого відчувалися як цілий рік життя. Робота над новим відеопроєктом була більш натхненною ніж у Грузії. Ми ризикнули обрати складнішу тему, спробували показати її очима конкретної людини, змушені були знайти свою правду у цій ситуації і, звичайно, провести певні паралелі з Україною. Темою стала військова журналістика та роль медіа у розбудові миру.

Відео: https://www.youtube.com/watch?v=634oH8AGm3E&feature=youtu.be

Нагірний Карабах – територія, яка десятиліттями є ареною кривавого конфлікту між Вірменією та Азербайджаном. Учасники “Медіадіалогу…” змогли відвідати військові позиції на передовій та поспілкуватися з вірменськими солдатами. Під час розмови хтось запитав як часто азербайджанці ведуть обстріли. Військовий спокійно відказав, що за годину до нашого приїзду їхні позиції обстріляли і вони змушені були відповісти.

Це було так, ніби ми побували в паралельному світі. Адже після окопів нас відвезли на екскурсію до старої церкви в горах, де ніхто ні в кого не стріляв. Мабуть, наші солдати теж стоять за те, щоб війна для нас була паралельним світом.

Ми доволі довго петляли серпентином, коли нарешті побачили над дорогою невелику, але дуже давню церкву. Вірменія – найперша держава, яка офіційно прийняла православну віру. Фундамент тієї церкви був закладений задовго до перших проблисків християнства у Київській Русі. Серед високих червонястих скель вона виглядала загубленою, але туди досі приходять віряни поставити свічку та навіть проводять вінчання.

У рамках проєкту ми мали не тільки екскурсії горами та Єреваном, а й зустрічалися з фотографами та журналістами. Останнього дня мали змогу познайомитися з головою місцевої української діаспори, яка видає газету українською та займається підтримкою та поширенням української культури.

Звичайно, трапилася нагода ближче познайомитися і з вірменськими традиціями. Дуже незвичним досвідом для мене стала вечеря на фабриці килимів під живий виступ колективу, що виконував народні вірменські танці та пісні. Мабуть через те, що під кінець вечора німці танцювали не гірше за вірменів.

Ті п’ять днів були не лише про зустрічі та роботу над проєктами. “Медіадіалог для демократії та миру” – це в першу чергу про людей. Думаю, кожен з учасників запам’ятав із цієї подорожі насамперед людей, з якими перебував ледь не цілодобово, які дратували, смішили, зворушували та надихали. Ми ділилися досвідом, вчилися один в одного, знаходили точки дотику та разом шукали вихід зі складних ситуацій. Попри різну національність, культуру, попри різні мови.

“Тут ми не лише знаходимо класних вчителів чи крутих професіоналів, але й друзів. Тут ми всі дружні, всі завжди разом. Це круто, що ми можемо не тільки обмінюватися досвідом, але й ставати справжніми друзями у майбутньому. Враховуючи те, що цей проєкт інтернаціональний, тут ми знайомимося з дуже різними людьми, це можуть бути німці, вірмени, грузини, ми говоримо різними мовами, але ми розуміємо один одного. (пер. з рос.)” – Тетяна Борумбей, студентка з Одеси.

Цей проєкт дуже допомагає, тому що ніщо не об’єднує країни так як дружба між людьми та міжособистісні стосунки. Для мене проєкт це знайомство з цікавими людьми, багато нових знань та можливість проникнутися культурою Грузії та Вірменії, дізнатися які прекрасні люди тут живуть, та позбутися стереотипів. (пер. з білорус.)” – Мікіта Пастухов, журналіст із Білорусі.

Хоча Вірменія зустріла нас не надто привітно, ми були налаштовані максимально використати час, який ми мали у Єревані. Що ж, думаю у нас вийшло.

Оксана Кашталян, студентка-видавчиня, редакторка “Нівроку”

Фото – Оксана Кашталян, Міноас Андріотіс, Тірухі Тоноян

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *