Як знайти спільну мову, розмовляючи різними. Тбілісі (перша частина +фото)

Літак м’яко торкнувся землі в аеропорту Тбілісі. Першим нас зустрів гарячий і сухий вітер з гір, що височіли на обрії мовчазними хранителями Серця Грузії. Дорога з аеропорту пролягала спочатку через передмістя з низькими будинками, рясно обплетеними плющем та виноградом. Потім будинки ставали вищими, поміж ними час від часу з’являлися вигадливі будівлі зі скла й бетону – зразки сучасної архітектури. За кожним наступним поворотом Тбілісі все більше огортало нас своєю особливою атмосферою.

З 28 серпня по 7 вересня я була учасницею міжнародного проєкту “Медіадіалог для демократії та миру”. Проєкт фінансує уряд Німеччини. Його створили для налагодження комунікації між журналістами з різних країн. Разом із представниками України, Білорусі, Грузії, Вірменії та Німеччини в рамках другого етапу проєкту ми працювали у Тбілісі та Єревані. До складу українських учасників входили: Тетяна Борумбей (студентка, НУ ОЮА, Одеса), Владислав Бобрун та Марія Деревягіна (журналісти телеканалу “Донеччина ТВ”, Краматорськ), Володимир Данилюк (головний редактор “Волинської газети”).

Пролог

…Чоловіки в кінці тьмяно освітленого залу затягують журливу пісню грузинською. На дерев’яний стіл перед нами офіціантка поставила тарілку щойно приготованих хінкалі. Зі старих чорно-білих фотографій на стінах за відвідувачами спостерігали суворі грузини в національному одязі. До співу приєдналися чоловіки, що сиділи за столом у кутку. Перша вечеря у Тбілісі для учасників проєкту “Медіадіалог для демократії та миру” стала таким собі прологом до повноцінного знайомства з Грузією.

Вірменська семінарія і грузинське телебачення

Перший день розпочався з багатьох знайомств – учасників з будівлею університету, учасників першого етапу з новоприбулими, тренерів зі своїми підопічними. Кавказький університет розташований у колишній будівлі Вірменської семінарії, що була зведена ще на початку 19 століття. Зовні від неї досі віє спокійною величчю історичної пам’ятки, проте всередині кампус максимально сучасний, лише в холі залишили колишнє оздоблення. Найбільше мене вразила наявність повноцінної телестудії з усім потрібним технічним забезпеченням. У ній студенти можуть без проблем знімати новинні випуски чи авторські програми.

Після завершення всіх формальностей групи, яких в рамках проекту три – дебатна, відеогрупа та блогери, розбрелися авдиторіями, щоб обрати тему роботи та план її висвітлення.  Я працювала у відеогрупі разом з Тетяною Борумбей та новою учасницею з Грузії Анано Ґібрадзе. Нашими тренерами були журналісти з Німеччини Фінн Райнхардт та Пауліна Веґе.

 

Щоб обрати тему та повністю її розкрити, необхідно розуміти нюанси політичної ситуації в країні, процеси, що відбуваються у суспільстві, особливості роботи місцевих ЗМІ.  У всьому цьому неможливо розібратися за три дні, тому спілкування з грузинською учасницею допомогло хоча б частково осягнути проблеми грузинського суспільства.

Після швидкого ознайомлення з технікою та особливостями телебачення України та Грузії ми вирішили у відеопроекті дослідити рівень довіри населення до різних джерел інформації і телебачення зокрема. Протягом наступних днів був класичний збір коментарів перехожих на вулицях Тбілісі та два коротких інтерв’ю з нашими колегами з “Медіадіалогу…” студентками факультету журналістики Кавказького університету. За кілька хвилин до початку фінальної конференції ми все-таки встигли домонтувати відео і представили його іншим учасникам.

Довідка: Відеопроект із Тбілісі
https://www.youtube.com/watch?v=pQK-dbYz0x0&feature=youtu.be

Час пригод

Ті кілька днів минули не лише за роботою. Окрім “офіційного” автобусного туру визначними місцями, ми ледь не щовечора мали можливість насолодитися нічним Тбілісі. Звичайно, не обійшлося без пригод.

Над Старим містом на горі видніються залишки оборонної стіни, до яких тягнуться канати фунікулера. Трохи правіше за столицею пильно спостерігає висока постать алюмінієвої жінки з мечем та чашею, аналог київської Батьківщини-Матері – “Мати Картлі” або “Матір Грузії”. Останнього дня після вечері в одному з закладів Старого міста, частина учасників проєкту вирішила піднятися туди. Доволі невдячна справа намагатися описати вигляд Тбілісі з висоти пташиного польоту на заході сонця. Тож додаю фото.

Благополучно спустившись на землю, учасники заходилися шукати таксі до готелю, адже до потягу на Єреван залишалось кілька годин. Місія виявилась майже неможливою: водії або називали захмарну ціну або не знали про існування такого готелю. Після 20 хвилин перебіжок від авто до авто ситуацію вирішили доволі неочікуваним способом – один із українських учасників попросив полісмена викликати таксі. Полісмен же вирішив проблему ще ефективніше – вийшовши на середину вулиці, він спинив першого ж таксиста і переконав його відвезти горе-туристів за півціни. На потяг ми встигли.

Епілог або особливості грузинської залізниці

Ви бували коли-небудь на миколаївському залізничному вокзалі? Похмура й безлика сіра будівля, яка волає про догми соціалізму. На мою думку, залізничний вокзал у Тбілісі нагадує швидше той миколаївський пам’ятник безвиході, ніж центральний вокзал столиці, тільки є втричі більшим і все ж трохи веселішим через купу магазинів всередині. Коли прибув потяг Тбілісі-Єреван, стало ясно, що він майже не відрізняється від будь-якого нічного потягу нашої улюбленої Укрзалізниці.

Шлях між двома столицями тривав 10 годин. Десь близько першої ночі ми перетнули вірменський кордон, а до того половина учасників “Медіадіалогу…” дивом розмістилася в одному купе. До глибокої ночі лунала розмова на чотирьох різних мовах, що ніяк не впливало на рівень порозуміння. А над ранок потяг прибув на залізничний вокзал Єревану.

Далі буде…

Оксана Кашталян, студентка-видавчиня, редакторка “Нівроку”

Фото – Оксана Кашталян, Міноас Андріотіс, Тірухі Тоноян

 

One Reply to “Як знайти спільну мову, розмовляючи різними. Тбілісі (перша частина +фото)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *