Мрії (не) змінюються

Відверто кажучи, я й сама не можу повірити, що пишу цей матеріал для сайту факультету філології та журналістики. Адже ще нещодавно я бачила себе лише у музиці. Я жила нею. За плечима маю чимало усіляких грамот, дипломів, які відповідально «забирають» на себе усю пилюку у домівці.

Так, я вмію співати, трохи грати. Завдяки цьому поступила у 2015 році в педагогічний коледж, на державне. Провчилась рік. Вийшла заміж. Народила найкращого у світі малюка (так каже кожна мама), і пішла у трирічну академічну відпустку. Хоча, вже тоді я підозрювала, що навряд повернусь у стіни цього закладу. Ні, там ніби усе добре, але якось не так, як я собі уявляла.

Дорослішаючи, я зрозуміла, що хочу реалізації. Я не зовсім уявляла, що я буду робити, але я ХОТІЛА. Близько доби ходила, міркувала, чим зайнятись. І от недарма кажуть, що слід згадати свої улюблені заняття у дитинстві. І я згадала: я писала вигадливі казки та чудернацькі вірші, яких у мене накопичилось на декілька збірок.  Тоді я почала читати про копірайт та рерайт. Пройшла курси на одному з ресурсів. Минуло чимало часу, допоки наважилась.

Першою моєю роботою було написання відгуків за якихось 5 гривень. Я працювала не на заробіток, а заради досвіду. Трохи «розписалась», як то кажуть, бо тексти про пилососи та мікрохвильовки дуже загартовують. Потім почала практикуватись у різних, невеличких інтернет-виданнях. Непомітно пройшли ці 3 роки і я постала перед вибором: музика чи журналістика. На сьогодні, я вже маю постійну роботу у волинському інтернет-виданні, а також є вільним дописувачем для інших ЗМІ.

Я просто зрозуміла, що змінилась. Я стала іншою людиною, яка зняла свої «рожеві окуляри» і знайшла себе. Забрала документи з педагогічного коледжу і перевелась на журналістику. Це було важко, але я відчула полегшення. Я неймовірно вдячна Юрію Васильовичу Громику за те, що «забрав». Бо ви не уявляєте, скільки людей мені казали, що у мене нічого не вийде. Це лише маленький крок до моєї цілі, але я до неї рухаюсь, а значить – зможу. Так, я студентка другого курсу у 22 роки і проміняла державну форму, на платну. Але, я не шкодую. Я вже знаю, що моє навчання буде меганасиченим та крутим.

І так, мрії змінюються. Змінюються разом із нами.

Юлія ГАЛЕЦЬКА, студентка-журналістка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *