Історія food-світлин (перша частина)

Фотограф ізолює і зберігає момент часу (Едвард Вестон).

Щодня мільйони користувачів смартфонів у всьому світі під час сніданку, обіду та вечері зі звичайних людей перетворюються у food-фотографів. Світ відкрив для себе іншу сторону зйомки їжі. Виявилось, що це ціле мистецтво, в якому кожен вигин серветки і листочок базиліку грають важливу роль.

Варто розуміти, що їжа сама по собі не викликає апетиту. Одним із головних завдань food-фотографа є не тільки сфотографувати бургер при нормальному освітленні та із вдалою композицією, але й примусити читача захотіти з’їсти цей бургер, тобто правильно його подати.

Які смакові асоціації викликає шоколад? Який аромат уявляє споживач, коли читає про каву чи спеції? Що ми думаємо про пиво? Що ми відчуваємо, коли чуємо, як смажиться картопля чи соковитий стейк? Food-фотограф повинен розумітися у всіх цих речах і найжорстокішим способом грати на людських відчуттях.

Фотографування їжі, як і зйомка fashion, – командна робота. Тому food-проекти загалом роблять тільки з food-стилістом.

До 1960-х рр. вся реклама, всі ілюстрації в книгах, журналах, які стосувалися їжі, були намальованими. Існувала група ілюстраторів в агентствах, яким нічого не вартувало в будь-якому ракурсі, в будь-якій пропорції намалювати потрібні композиції. У людини, яка вміє малювати, чудово розвинене відчуття композиції та стилю, та й за потреби такі фахівці могли ще й верстати текст. У кулінарних виданнях тих часів все – від вигляду посуду до способу нарізки овочів – було намальоване від руки в одну лінію.

Через деякий час з’явилася фотографія, і їжу спробували сфотографувати. Фотографували гарячими прожекторами, використовували кінообладнання. І в певний момент зіткнулися з проблемою: ілюстратор намалювати їжу може, а фотограф може лише зафіксувати те, як їжа виглядає.

Фотографія – річ чесна. Тому знадобилися люди, які могли ту їжу приготувати і красиво оформити. Раніше для зйомки використовували гарячі освітлювачі, гарячі прибори, тому їжа швидко сохла. А отже потрібні були люди, які знали так званий кулінарний «сопромат». Вони повинні були орієнтуватися у тому, як ведуть себе матеріали у світлі і як підтримувати їх у потрібному стані.

Де знайшли таких експертів ви дізнаєтеся у другій частині цього матеріалу.

Ельміра САФАРОВА, магістр журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *