Гастрономічний репортаж: як розповідати про їжу смачно

Термін «food-журналістика» доволі молодий. Найчастіше під ним розуміють огляди ресторанів та збірники рецептів. Та насправді діапазон тем набагато ширший. Food-журналістика включає в себе і дослідження їжі, і новини про харчове виробництво, і те, як м’ясо коня видають за яловичину чи продають старі продукти з новими етикетками…

Food-журналістика – це також і сторітелінг. Хороші автори розповідають кумедні та повчальні історії із життя, які обертаються навколо їжі. Теми для цих історій беруть із гастрономічних трендів. Чому зараз всі варять крафтове пиво і готують кімчі? Що таке рамен бургер, сейтан і чим «Нью-Йорк» стейк відрізняється від «рібай»? Щоб збирати матеріал для історій, варто цікавитися ресторанною індустрією, слідкувати за новими тенденціями і якнайбільше спілкуватися з людьми на тему їжі.

Food-журналістика розважає і задовольняє цікавість. Де готують найкращий рибний суп у місті? Хто вигадав пончик? Що вміє вафельниця? Як правильно їсти піцу? Діапазон тем про їжу набагато ширший, ніж просто рецепти та огляди місцевих закладів.

Гастрономічна журналістика, як і будь-яка інша тематична спеціалізація журналістики, має різноманітні жанри. Ми зупинимось на фоторепортажі для газетного видання, адже газетне виробництво вимагає ретельного опрацювання та, на відміну від конвергентних медіа, не допускає помилок.

Відразу кидається в очі велика кількість фото, що є першою відмінністю від digital платформ, на яких ми можемо опублікувати 1-2 знімки (виключенням є блоги, в яких одна публікація може містити 5-7 фотографій).

Гастрономічний репортаж – це не звичайний travel, він вузькоспеціалізований, а тому потребує ретельної експертизи з точки зору і редактора, і фотографа.

Гастрономічні подорожі є двох типів:

– подорож, яку журналіст організовує самостійно з метою вивчення певної теми. Звісно, це подорож за власний рахунок, але в такому разі перевагою є невизначена кількість часу та т.зв. «вільне плавання»;

– прес-тур.

Ми зупинимось на другому виді, тому що, по-перше, це складніше, по-друге, будь-яка діяльність є роботою лише в тому випадку, коли за неї платять. В іншому разі – це лише хобі.

Прес-тури, як правило, групові і збирають різних журналістів з багатьох видань; у кожного своя мета та свій об’єкт. Та перш, ніж ми зупинимось на особливостях гастрономічного фоторепортажу, згадаємо про такий момент, як попередня робота.

Нижче ми прописали основні попередні завдання, які спрощують роботу food-журналіста власне під час самої подорожі:

– визначити жанр, формат, сюжет майбутньої публікації;

– попередньо знати обсяг майбутньої публікації;

– сконтактуватися з інсайдерами, які пишуть на потрібні журналісту теми;

– написати сценарій поїздки;

– опрацювати всі контакти і попередньо домовитись про зустріч;

– перевірити час роботи та технічні умови (час роботи ресторанів, магазинів, світло (коли схід і захід), можливість інтерв’ювання, кількість інших людей, присутніх на зйомці, дозвіл на зйомку;

– уточнити, які свята, фестивалі, ярмарки проходять в дні перебування на завданні;

– оцінити кліматичні умови регіону (важливо для зйомки);

– вивчити етикет країни, транспорт, зв’язок, валюту, бюрократичні питання, карти.

Основне завдання гастрономічного журналіста – розказати, чому читач повинен поїхати саме в це місце. Репортаж повинен передавати його колорит.

Із планами поїздки повинні ознайомитись усі учасники процесу, адже це дозволить зекономити час та безпосередньо вплине на якість майбутньої публікації.

Проаналізувавши популярні гастрономічні видання, такі, як «JamieMagazine» та «ХлебСоль», ми із впевненістю можемо стверджувати, що хороший food-репортаж не обмежується знімками їжі.

Ми виокремили чотири категорії фотографій, які присутні (або ж які повинні бути присутні) у якісному гастрономічному фоторепортажі:

  1. Природа. Це загальні плани місцевості і природні деталі: рослини, каміння, водоспади, пляжі…
  2. Місто. Архітектура, пам’ятки, вуличне життя, магазини, сувеніри, туристи – все те, що можна побачити в цій місцевості. Репортажні фотографії.
  3. Їжа. Приготування вуличної їжі, репортажні фотографії з кафе, крамниці з їжею, ринки, місцева їжа, місцеві кухарі, продукти, страви.
  4. Люди. Саме через них можна показати традиції, історію, колорит. Саме люди роблять історію живою. Люди, зайняті своєю справою.Звісно, що кількість фотографій повинна бути врівноважена. Ми не можемо опублікувати 10 знімків природи і 3-5 їжі.

Наприклад, із 13 фотографій 5 може належати до категорії місто, 4 – їжа, і по 2 до категорій люди та природа. Репортаж повинен бути різноманітним (загальний вид, великий план, деталі, портрети, люди в дії).

Варто зауважити, що кожна фотографія сама по собі не розповість історію, картину творить цілісний колаж.

Для фоторепортажу важлива також емоція. А емоцію творять люди. Фоторепортер повинен вміти впіймати момент, який повністю передасть не лише менталітет країни, а й особистість зокрема. Переглянувши десятки food-блогів та гастрономічних журналів, ми виокремили ті місця, в яких гастрономічний журналіст легко зможе отримати емоцію, тим самим зробивши свій репортаж живим та унікальним:

– на фермерському ринку рано-вранці чи на нічному фудмаркеті в Азії;

– на ярмарку, фестивалі, міському святі, зборі врожаю;

– в сім’ї;

– на зустрічі з кулінарними «зірками» на виробництві.

У гастрономічному репортажі важливо вказувати прикладну інформацію (посилання, адреси, контакти, рецепти), бо навряд читач буде задоволений лише апетитним описом готової страви – він захоче сам її скуштувати. Теж саме стосується і посилань на додаткову корисну інформацію, наприклад, на адреси гастрономічних закладів, про які йдеться в публікації. Персональний авторський погляд також має значення: гастрономічна журналістика – одна з небагатьох сфер журналістики, яка не те що дозволяє, а й потребує авторського «я».

Останнім етапом у підготовці фоторепортажу є відправлення його в редакцію. Але тут варто пам’ятати, що фотоальбом із фотографій ні одна редакція не робитиме. Якщо у доробку журналіста є 2000 фотографій, його ні в одній редакції не переглянуть повністю.

Потрібно відібрати не більше 100 фотографій. Реальна історія – це 25-30 фотографій. Якщо є якісь сумніви у знімку (сюжеті, композиції, кольорі), не варто брати його у свій проект (за законом Мерфі, він обов’язково потрапить в репортаж). А зазвичай кожен журналіст хоче бачити якісний результат своєї праці, тому краще відбирати те, в чому впевненість стовідсоткова.

У кожного видання є головний редактор, арт-директор та фоторедактор, які приймають рішення щодо вибору фотографій. Це не завжди збігатиметься з баченням і думкою автора знімків. Звісно, це момент суто індивідуальний, але часто такий-от конфлікт поглядів негативно впливає на матеріал.

Підготовка гастрономічного фоторепортажу для друкованого видання – процес трудомісткий, адже мало володіти технікою фотографії, потрібно вміти також проектувати матеріал у процесі його створення та вміти із деталей творити цілісну картину.

Ельміра САФАРОВА, магістр журналістики

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *