Як гастрономія відкриває нові незвідані землі

Генетично-кулінарний мотив у мас-медійному просторі формується на основі фольклорно-обрядової та християнської традицій. Образи та сюжети сучасної медіарозважальності ґрунтуються на рештках архаїчного розуміння їжі як порятунку. І хоча схильність до надмірного споживання завше вважалася поганою звичкою, вона існувала завжди: у ритуалах, жертвоприношеннях, різновидах майданних святкувань, традиціях національних кухонь.

Кількість, якість та рівень «кулінарної релаксації» – це також показник добробуту держави. Часто саме їжа є своєрідною візитівкою для залучення  туристів і, як наслідок, розвитку міжкультурних зв’язків. Ми можемо легко в цьому переконатися на власному досвіді.

Повертаючись із подорожей, що ми привозимо із собою? Спогади. Але це зазвичай не розповідь екскурсоводів і не красиві пейзажі, а смачна їжа. Так чи інакше, значна частина наших спогадів буде пов’язана з темою їжі, з тактильними та смаковими відчуттями.

Це доволі логічно, тому що емпіричний шлях пізнання простіший та ефективніший, ніж абстрактний. Тому, коли ми описуємо країну через їжу, – це запам’ятовується. Процитуємо Умберто Еко: «…не спробувавши тамтешньої їжі, я не можу зрозуміти тамтешнє життя, уявити, про що думають і як розмірковують місцеві люди».

Для прикладу візьмемо Японію. В цій країні побутує таке поняття, як філософія вабі-сабі. Що це означає? Вабі-сабі – це японський погляд на прекрасне. Втілення суворої пустельної краси. Культ природності, недосконалості та мінливості. Спробуємо уявити себе в позі лотоса на підлозі просторого японського дому з величезними вікнами. Нам приносять звичайну холодну гречану локшину собу, а поряд ставлять найпростіший соус на основі міріну. І ця звичайна локшина набагато перевершує наші сподівання.

Це той момент, коли ми розчиняємось в гармонії, світ розчиняється у нас. Але найважливіше – ми починаємо краще розуміти країну, в якій перебуваємо. Ми відчуваємо її животом, нутром, а це досить важливо. І саме в цей момент ми починаємо розуміти філософію вабі-сабі – бачити красу в простих речах, як-от у гречаній локшині. І коли ми переживаємо цей момент, пов’язаний з їжею, нам простіше буде написати хороший текст.

Найчастіше food-журналістику асоціюють із кулінарними критиками, збірниками рецептів, гастрономічними книгами та журналами. Але food-журналістика цим не обмежується. Це повноцінна критика, повноцінна публіцистика. Гастрономічний журналіст може писати про що завгодно – науку, економіку, екологію, медицину, подорожі і т. д. Хороший текст про їжу не стільки про саму їжу, скільки про світ крізь призму гастрономії. Тому немає ніяких обмежень у темах. Їжа для автора – це універсальна мова, яка доступна всім, себто зрозуміла будь-якому читачеві.

Гастрономія дозволяє автору і відкрити нову країну, і зрозуміти її, і віднайти оригінальну тему для аудиторії, і написати її простими словами. Тобто вона вирішує найважливіші завдання журналістики: пошук якісної інформації, вміння донести її до споживачів так, щоб їм було цікаво і не нудно.

Ельміра САФАРОВА, магістр журналістики

Довідка: Ельміра – переможець Всеукраїнського конкурсу наукових робіт із журналістики 2018-го року. Вона всебічно дослідила гастрономічну журналістику, акцентуючи на фотографії. Як вислід – маємо не лише наукову працю, з текстом якої будемо періодично знайомити читачів, а й ось цей чудовий журнал:

https://ffj.in.ua/2019/03/16/studentka-navchyla-ne-lyshe-smachno-yisty-a-j-chytaty/

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *