Марія Моклиця. Думки навздогін: «тіпа / карочє»

«Тіпа / карочє»

П’ятнадцять років тому я звернула увагу на надзвичайне поширення в мові слів-паразитів «тіпа» і «карочє». Доти я знала, що слова-паразити – це показник індивідуального мовця, матеріал, який цікавить вчителів і психоаналітиків. А тут раптом: на сході і заході, півдні і півночі, в містах і селах, серед молодих і старших – всією країною покотилась хвиля мовлення «тіпа / карочє». Російськомовні громадяни, носії суржику, україномовні, грамотні і не дуже – усі через слово кажуть «тіпа», «карочє». Навіть на практичних заняттях з поетики україномовного тексту часом доводилось робити зауваження. Філологи похапливо виправлялись: «типу», «коротше кажучи». Але виявлялось, що ці слова не стають замінними, якось відразу проясняється, що за змістом стільки слів «типу» і «коротше» не потрібно. Багато хто, звернувши увагу на цей феномен, швидко від паразитів позбувся. Я тоді навіть статтю написала, виступала на конференції, назвавши це явище ментальною інфекцією, а слова-паразити – ментальними вірусами. Ясна річ, це була метафора. І я наївно сподівалася, що, як і будь-яка інфекція, явище швидко мине, натомість з’являться якісь нові слівця, спочатку модні, а згодом всюдисущі.

Сьогодні я змушена визнати: за п’ятнадцять років потуга слів «тіпа» і «карочє» лише зросла. Це при тому, що в останні п’ять років суспільство відчутно українізувалося, національна свідомість зросла, разом з критичним, а то й ворожим ставленням до колишнього братнього народу, а нині агресора й ворога. Історичні події на самопочутті слів-паразитів не відбилися.

І ще одне: важко судити достеменно, але в мові усіх росіян, які траплялися мені протягом цього часу в Україні і за кордоном, слова «тіпа», «карочє» були так само міцно укорінені. Я переконана, що хвиля покотилася звідти, від північного сусіда. Шкода тільки, що неможливо визначити, коли саме це почалося: йдеться ж бо про усне мовлення.
Вдруге замислившись над мовним феноменом, я відкинула метафоричне пояснення. Інфекція – хоч і хворобливе, але природне явище. Тут воно явно штучного походження. Загалом семантика слів-паразитів не важлива, будь-яке слово можна використати для заповнення дірок у мовленні, краще в цій ролі працюють сполучники чи прислівники, переважно якесь одне слово чи словосполучення. Чому саме ці слова набули такого ніколи не баченого поширення? Як взагалі могло статися, що у мільйонів людей (надто різних за всіма параметрами!) одні й ті самі слова-паразити? «Тіпа і карочє» – не вислів, не словосполучення, а окремі, досить віддалені у значенні слова, але йдуть неодмінно у парі.

Унаслідок тривалих роздумів я дійшла висновку, що це маніпулятивна технологія, народжена в надрах кадебістської структури Росії. Якось вона була запущена, щось було зроблено дуже ефективне для прищеплення в мові. Під цим кутом зору стає зрозуміло, чому саме «тіпа» і «карочє». Аби вкладати через ЗМІ (переважно телевізор, тепер Інтернет) в голови громадян тези, вигідні владі, треба спочатку підірвати їх віру в очевидну реальність. Не вір очам своїм, а вір картинці, яку тобі покажуть майстри фейкових справ. «Тіпа» – це ніби, не насправді, щось схоже на те-то, але не те. Ніби сталося, а ніби й ні, а хоч і напевно сталося – не важливо. Пам’ятати, а тим паче – зупинятися, аналізувати, думати – не варто. Усе «тіпа» – не зовсім справжнє, а то й зовсім несправжнє. І не треба цим заморочуватися. «Карочє, бла-бла-бла, па-па, цьом-цьом». Ні на чому не фокусуємось, не зосереджуємось, не сприймаємо всерйоз. Живемо у своє задоволення. Ніби. Якби ж то. Світ не дає насолоджуватись дарма і безкарно. Світ поганий, всі брешуть… Гайда в айфон! У віртуальному світі все нам розкажуть, підкажуть, навчать, втішать, розважать. Там взагалі добре, нащо ця бридка, а головне – брехлива реальність? Великі Просвітники – Голлівуд з Ґуґлом – знають всі дороговкази і ще більше, без обмежень, заборон і правил. Там живи, там плекай свій світ.

А те, що за кадром сидять цинічні лялькарі і смикають за ниточки, перетворюючи громадян на слухняний електорат (рабсилу, гарматне м’ясо, тощо), знати не обов’язково. Не хочеться знати. Словом, тіпа, карочє… живемо.
Навіщо філологи? У світі «тіпа-карочє»?

Хто, крім філологів, здатен вберегти свої мізки від брутального вторгнення? Фізики-математики-біологи? Кількох таких знала. Але усі вони були трохи філологами.

Марія Моклиця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *