Важливо, щоб діти не почувалися іншими. Інклюзивна освіта в Україні: виклики та тенденції

Важливо, щоб діти не почувалися іншими. В Україні 2% дітей від усього дитячого населення мають фізичні та психічні особливості. Вони всі мають право бути повноцінними членами суспільства, а не пасивними об’єктами догляду і співчуття. Для цього необхідно надати їм можливість рости і навчатися разом зі своїми однолітками. Державна соціальна політика досі керується застарілими поглядами на цю соціальну групу, однак не можна заперечувати і позитивних зрушень. До них належать такі явища як інклюзивна освіта та універсальний дизайн, які в Україні знаходяться на стадії формування.

Освіта для всіх

Інклюзивна освіта – це, в першу чергу, можливість для дітей з особливими потребами перебувати серед однолітків, навчатися у класі і брати участь в позакласній діяльності на рівні з іншими дітьми. Така форма навчання на законодавчому рівні була впроваджена в Україні лише минулого року, але вже сьогодні багато загальноосвітніх навчальних закладів у різних регіонах відкрили інклюзивні класи та створили необхідні умови для ефективного навчання дітей різних категорій. 

Проте, у процесі запровадження інклюзивного навчання все ж виникають проблеми. Зокрема, це неготовність та, подекуди, страх вчителів у школах змінювати структуру навчального процесу. Адже, якщо у класі присутня дитина з особливими освітніми потребами, вчитель повинен врахувати це при написанні конспекту уроку, роздаючи завдання, а також, фактично з нуля, вчитися працювати на уроці в парі з асистентом. Інклюзивне навчання передбачає те, що у класі має бути асистент вчителя з інклюзивної освіти. 

Асистент з інклюзивної освіти забезпечує адаптацію навчального процесу з урахуванням індивідуальних потреб дитини з особливими потребами. Насправді, досвід показує, що педагогам нічого боятися – ефективність навчального процесу не знижується через присутність у класі дітей з особливими потребами, а асистент допомагає вчителеві не лише з конкретною дитиною, а й з усім класом, і не тільки на уроці, а й під час різних заходів. Інститути з підготовки фахівців вже почали діяти у деяких регіонах, у Луцьку та Рівному зокрема. 

Позитивом є те, що інклюзивні класи на сьогодні діють не лише у великих міських школах. Минулого року нову форму навчання також запровадили в ліцеї, що знаходиться у селі на Рівненщині. Загалом там навчається близько 400 учнів. 

Замісник директора з навчально-виховної роботи розповіла про те, як у них реалізована інклюзивна освіта: «З минулого року ми запровадили інклюзивну форму навчання. У нас було чотири інклюзивні класи, а в цьому році шість інклюзивних класів. Спочатку у нас не було внутрішніх вбиралень. Сьогодні у нас навіть є приміщення пристосоване для дітей з інвалідністю, тобто, для дітей з порушенням опорно-рухового апарату. Наразі у школі навчається лише одна така дитина, а решта у цих класах в основному навчаються діти з затримками психологічного розвитку. 

Минулого року у нас навчалася дівчинка з вадами зору. Відповідно для неї зробили оці тактильні помітки на сходинках. Але їй ця форма навчання не підійшла – вона зараз навчається в спецзакладі. У новій прибудові зробили спеціальний заїзд (основна будівля школи зведена у 1939 році, минулого року завершили будівництво актового залу, роздягалень та внутрішніх вбиралень – прим. авт.) для дітей з особливими потребами, які користуються інвалідними візочками, але наразі у нас таких дітей нема.

У школі є чотири ставки асистента з інклюзивної освіти. Одна, до речі, асистентка теж особа з інвалідністю, у неї вроджене ДЦП. Сама роль асистента – це асистент вчителя, а не асистент дитини. Тобто, асистент працює в парі разом з учителем. 

Ми не акцентуємо увагу, що це асистент саме цієї дитини. Для дітей це просто помічник вчителя. Вони нормально це сприймають, вже звикли. У жодному класі немає такого, що, якщо з тобою сидить асистент, то ти гірший чи не такий.

Спочатку вчителі не були в захваті, тому що кожному вчителю важко, коли є така дитина в класі. Це й конспекти уроків, де має бути передбачена корекційна мета, і індивідуальні завдання для цих учнів вони мають розробляти, і індивідуальна програма розвитку складається на учня. І в нас, до речі, проходять корекційні заняття, створена інклюзивно-ресурсна кімната. Там є спеціальне обладнання і навіть тренажер для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

Якщо лише кілька років тому діти з особливими освітніми потребами у сільській місцевості змушені були навчатися вдома, то сьогодні поступово з’являються альтернативні варіанти. 

Проте, не всім школам вистачає державних субвенцій, щоб надавати послуги асистента інклюзивного навчання. У такому разі батьки змушені наймати фахівця ззовні, що доступно не всім, або супроводжувати дитину самостійно, що погано сприяє соціалізації. Для таких випадків існує передбачений законодавством порядок, за яким батьки дітей з особливими потребами мають заздалегідь, як мінімум за пів року, написати заяву про прийом дитини до навчального закладу, що дає змогу останньому підготуватися, здійснити перекваліфікацію педагогів, якщо потрібно, та знайти асистента інклюзивного навчання.

Взаємодія через творчість

Інклюзія поширюється не лише на навчання у школі. Будь-яка дитина, незалежно від своїх можливостей, потребує спілкування, веселощів та гри. Будь-якій дитині треба давати змогу різнобічно розвиватися, займатися творчістю та відкривати свої таланти. У позаурочний час, на додаткових заняттях з малювання чи в дитячій театральній студії процес включення дітей з особливими потребами у суспільство відбувається навіть більш ефективно, ніж у школі. Там їм легше знайти спільну мову з однолітками. Не кажучи вже про те, наскільки корисним та повчальним таке спілкування може стати для батьків. 

У Луцьку діє громадська організація «Інклюзивні студії», яка створює театрально-музичні перформанси. У них беруть участь діти з особливими потребами, учні міських навчальних закладів та молоді люди з інвалідністю з громадської організації «Джерело життя». Керівник «Інклюзивних студій» Вікторія Колодяжна розповіла про те, як виникла ідея такого проекту та у що вона виросла: «Студія існує вже більше двох років і починалося все з такої батьківської ініціативи. Батьки звичайних діток вирішили, що треба дітей познайомити з різноманіттям цього світу. Тобто, щоб вони бачили, що різні діти є, у всіх є різні можливості реалізовувати свої потреби, щоб їхні діти звикали до того, що цей світ не є однорідний і не всі однакові. 

Починалося з того, що ми запустили флешмоб «Сонячні люди роблять сонячні справи». Він полягав у тому, що ми приходили в різні навчальні заклади міста Луцька, були в школах №1, 15, 9, потім до нас долучалися організації різні, ми були в обласному музично-драматичному театрі на екскурсії, директор з нами проводив. Цю ініціативу ми оформили в проект і подали на Британську Раду на програму активних громадян. Британська Рада підтримала наш проект і ми його реалізовували.»

У рамках проектів студії стараються налагоджувати контакт між собою і діти, і батьки: «Нещодавно ми показували виставу разом з театральною студією «Догори Дригом». Спочатку Алла Доманська, керівник студії, з дітьми провела бесіду, спілкувалася з батьками, чи вони готові, щоб їхні діти взяли участь в такому експерименті. Батьки погодилися і діти були налаштовані досить дружно, проте, є діти, які ще не до кінця мають оце сприйняття. Але з іншого боку, вони вже знають, що є такі дітки, що вони можуть те саме робити, що й інші, просто їм більше часу треба для опанування якихось навичок

Необхідно продовжувати боротися з упередженнями, які роками панували в суспільстві, адже вже зараз видно позитивні тенденції: «За радянських часів і довгий час у нас, ще не так давно, років 5-7 тому, не сильно видно було осіб з інвалідністю, не багато уваги їм приділялося і в медіапросторі, і в суспільному житті. Зараз громадська думка потроху змінюється і ми стаємо трохи добріші і більш відкриті. Дуже часто саме від батьків залежить як їхні діти будуть ставитися до осіб з інвалідністю. Коли маленька дитина 3-4 річна грається в пісочку з дитиною з інвалідністю, вона не робить особливих відмінностей між собою і нею, тому що це теж дитина, яка грається. Батьки часто нав’язують свою думку дитині. Але є багато мудрих батьків, вони відкриті і правильно виховують своїх дітей.»

Не пандусами єдиними

Щоб дитина не почувалася іншою, їй необхідно перебувати серед однолітків. Щоб перебувати серед однолітків, дитині, в першу чергу, необхідно мати фізичний доступ до приміщень. Застосування правил універсального дизайну в проектуванні навчальних закладів допоможе почуватися комфортно всім категоріям дітей. Існує кілька основних принципів універсального дизайну у сфері освіти (УДО):

  1.  Рівність та доступність використання: архітектурно доступне та безпечне шкільне середовище; навчальні матеріали підготовлені таким чином, що можуть бути використані учнями та вихованцями з різними функціональними порушеннями; веб-сайти навчальних закладів розроблені так, що інформація на ньому доступна для осіб з порушеннями зору та слуху та ін.
  2. Гнучкість використання: шкільний навчальний процес відповідає широкому спектру індивідуальних можливостей учнів; забезпечує гнучку методику навчання, викладання та представлення матеріалу; доступні та гнучкі навчальні плани й програми.
  3. Простота та інтуїтивність використання: навчальні  матеріали прості та чіткі у використанні незалежно від навичок та досвіду учнів, вихованців; лабораторне обладнання та обладнання в майстернях із чіткими та інтуїтивно зрозумілими кнопками управління.
  4. Доступно викладена інформація: урахування різного впливу шкільного середовища на «сенсорний досвід» дитини; використання кольору, світла, звуків, текстури; легкий доступ до інформаційно-комунікативних технологій.
  5. Терпимість до помилок: учні, вихованці повинні мати вдосталь часу, щоб надати відповідь на питання; використання навчального програмного забезпечення, яке має вказівки/застереження, коли учень, вихованець робить неправильний вибір.
  6. Малі фізичні зусилля: двері, які легко відкривати учням, вихованцям з різними функціональними порушеннями; застосування ергономічних вимог/деталей (наприклад, дверні ручки, меблі).
  7. Наявність необхідного розміру, місця, простору: доступні навчальні місця для учнів, вихованців, у тому числі з прилеглим простором для асистентів вчителів; меблі, фурнітура та обладнання, що підтримують широкий спектр навчання та навчальних методик; можливість регулювання середовища (наприклад, освітлення) для різноманітних потреб учнів у навчанні та інше[1].

Дотримання цих принципів допоможе комфортно почуватися в навчальному середовищі не лише дітям з особливими потребами, а й вчителям, батькам та відвідувачам, які також перебуватимуть у цьому просторі.

У Статті 19 Закону України «Про освіту» сказано, що «органи державної влади, органи місцевого самоврядування та заклади освіти створюють умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами шляхом забезпечення розумного пристосування та універсального дизайну». Відповідні зміни в закон внесли лише в грудні минулого року, тому в Україні фактично ще немає жодної школи, побудованої з урахуванням вимог універсального дизайну. Частково школи оснащені пандусами і поручнями, але це забезпечує доступ лише до першого поверху. 

Загалом за даними Міністерства освіти і науки станом на 2017 рік (найновіші статистичні дані на момент написання матеріалу) із загальної кількості загальноосвітніх навчальних закладів 16395 доступні лише до першого поверху – 12652 (77,2 відсотка), доступні до другого поверху 69 закладів (0,4 відсотка), доступні до третього поверху – 22 заклади (0,13 відсотка), до четвертого і наступних поверхів доступними є лише 11 будівель загальноосвітніх навчальних закладів[2]. До прикладу, у Луцьку в навчально-реабілітаційному центрі для дітей з особливими потребами відсутній ліфт, тому батьки змушені на руках піднімати дітей на другий поверх. Попри чисельні звернення батьків та активістів до міської влади, ліфт досі не встановили. 

У більшості конкретних випадків йдеться про старі будівлі, які дуже складно перебудувати з урахуванням вимог УДО. Проблему можна вирішити, враховуючи принципи універсального дизайну при будівництві нових навчальних закладів. Взірцем може слугувати закордонний досвід. Наприклад, у Шотландії у 2007 році завершили втілення незвичного проекту школи для дітей з функціональними та сенсорними обмеженнями. 

Школа «Hazelwood», збудована за державні кошти, повністю оснащена відповідно до потреб учнів, які в ній навчаються. За допомогою різноманітних спеціальних засобів, а також лаконічного і доступного планування внутрішніх і зовнішніх приміщень діти мають можливість безпечно і самостійно пересуватися. Унікальним творінням авторів проекту є вбудована в стіну сенсорна доріжка «Trail Rail», яка за допомогою тактильних сигналів допомагає дітям з вадами зору рухатися в приміщенні. Кожна частина доріжки має різну форму, що дозволяє дитині завжди знати, в якій частині будівлі вона знаходиться.

Інформаційні покажчики дублюються шрифтом Брайля, картинками та системою «Moon» (прямі та криві лінії і деякі літери у спрощеному вигляді). Аналогічно сплановані і навчальні приміщення, і ігрові зали. Таким чином дитина вчиться самостійності, досліджує свої можливості та при цьому почувається максимально комфортно.

Зрозуміло, що в наших реаліях державних коштів не вистачить на реалізацію навіть схожого проекту, але необхідно забезпечити хоча б мінімальний доступ до всіх навчальних та ігрових приміщень при будівництві нових навчальних закладів та реконструкції старих.

Історія з життя та висновки

У дитинстві я мала сусідів. Сім’я з двома дівчатками, одна з яких постійно була на милицях. Вже у дорослому віці я дізналася, що у дівчинки з народження відсутня внутрішньо суглобова рідина в коліні і, лише у 16-річному віці, після численних операцій, вона змогла пересуватися без допоміжних засобів. Хоч до того вона навчалася вдома, але в хорошу погоду старалася прийти до школи, просто, щоб побачитися з однокласниками. Та з тих часів мені найбільше запам’яталося, що та дівчинка на милицях завжди за можливості гралася з іншими дітьми і завжди усміхалася. Ізоляція та індивідуальне навчання далеко не завжди йдуть на користь дітям з особливими освітніми потребами. Щоб вони не почувалися іншими, щоб мали можливість жити на повну та бути повноцінними членами суспільства, необхідно сприяти їхній соціалізації. Інклюзивна освіта один із найефективніших способів.

Оксана КАШТАЛЯН, студентка-видавчиня

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *