12 способів написати журналістський текст просто і якісно

Для читача сучасних видань якісний журналістський текст, написаний доступною мовою, неначе ковток свіжого повітря.

Сьогодні не так багато журналістів здатні створити такий матеріал. У більшості випадків на допомогу приходять редактори.

І якщо деяку ускладненість прямої мови ще можна виправдати тим, що це слова героя, то мова автора повинна бути максимально зв’язною, нейтральною і простою. Ось кілька секретів людської мови:

  1. Уникайте канцеляризмів. У зв’язку з тим, що значна частина публікацій у медіа зліплена з прес-релізів і повідомлень прес-служб, які спілкуються канцеляритом, ми поступово впускаємо ці конструкції у своє повсякденне мовлення – спершу писемне, потім усне. Деяким журналістам здається, що написаний у такий спосіб текст виглядає й звучить поважніше, а вони, відповідно, справляють враження більш компетентних. Це хибна думка. Писати просто не означає писати примітивно!
  2. Запамятайте: усне й писемне мовлення –  не одне й те ж. Спілкуючись віч-на-віч ви доповнюєте слова мімікою й жестами, а також не рідко повторюєтесь. Іноді за коротку розмову людина встигає три, чотири, п’ять разів повторити одне й те саме різними або й тими самими словами, щоб краще пояснити щось співбесіднику. У журналістиці ж повтори — зло. На письмі важливо, щоб словесний потік не виходив із берегів і залишався під контролем. Правильний текст, до того ж, в ідеалі має ритм. Його можна відчути, читаючи вголос чи навіть про себе.
  3. Синтаксис – простий, але не примітивний. Складні конструкції з потрійною підрядністю, купою тире та крапок із комами, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами – це одна крайність. Штучно порубані речення, які не формулюють цілісної думки – інша. Речення має бути таким, аби людина, дочитуючи до кінця, не забула, про що йшлося на початку.
  4. Правильна пунктуація. Розділові знаки у тексті допомагають читачеві рухатись текстом, сприймаючи зміст і не витрачаючи забагато часу й зусиль на розуміння логічних зв’язків у ньому. Відсутність коми там, де вона має бути, – це не просто відсутність коми. По-перше, через це текст можуть сприйняти неправильно. По-друге, читач може пригальмувати мислення, шукаючи сенс в поєднанні слів, між якими мав стояти розділовий знак. І по-третє, грамотному читачеві буде неприємно. На відміну від стилістики, яка значною мірою залежить від мовного чуття, пунктуація – це те, що можна вивчити. Просто перестаньте думати, що хтось розставить коми у вашому тексті, й поставтесь до цих закарлючок із належною повагою.
  5. Обережно з діалектизмами, жаргонізмами, професійними термінами та іноземними словами. Вони зменшують шанси вашого тексту бути зрозумілим широкому колу читачів. Якщо в художній літературі герої патякають, базікають, пасталакають,  галдикають, ґаламаґають, перебендюють і баляндрасять, то в нейтральному журналістському тексті – лише говорять. Вживати діалектизми можна в репортажі чи інтерв’ю для створення колориту, не забувши пояснити, що ці слова означають.
  6. Викидаємо зайві слова. У тексті повинні бути лише ті слова, без яких не обійтись. У цьому може допомогти метод, який застосовують для стискання заголовків: вилучати по черзі кожне слово у реченні й дивитися, чи це не зашкодило змісту. Окремо слід поглянути на словосполучення – чи не можна замінити його одним словом? Також боріться з прикметником як найменш інформативною частиною мови.
  7. Ще один причепливий паразит – лапки. Є три випадки, коли їх слід застосовувати: цитати, слова, вжиті в переносному значенні та індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо.
  8.  Пам’ятайте: журналістський текст передає читачеві тільки те, що в ньому написано. Припущення, що зацікавлений читач погуглить і розбереться сам, хибне. Тому в багатьох випадках пояснювати потрібно більше, ніж видається необхідним авторові. Це означає: подавати бекґраунд та передісторію або хоча б гіперпосилання, за якими можна почитати, що було раніше; наводити гіперпосилання на джерела.
  9. Замість ініціалів – повне ім’я. Хоча б коротко означуйте людей – навіть якщо вам здається, що цю особу знають усі, подбайте про гіпотетичних читачів, яким його ім’я ні про що не говорить.
  10. Розшифровуйте маловідомі абревіатури. ООН і НАТО, може, й не треба, а ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, НАФТА, МАГАТЕ, МУЕАЛ і ВМУРОЛ уже точно.
  11. Перекладайте й пояснюйте іноземні слова та терміни. Логіка «якщо читачі не зрозуміють, то їм воно й не треба» – не просто хибна. Вона згубна.
  12. Здатність писати добре залежить від того, які тексти ви регулярно читаєте. Бажано читати не тільки якісні медіа, а й літературу вашою рідною мовою і/або тими мовами, якими ви пишете. Не лише нон-фікшн, а й художню літературу: саме вона допомагає сміливіше й упевненіше поєднувати слова. Це той випадок, коли красиве – корисне.

Тетяна БИК, студентка-видавчиня

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *