Хто шукає, той знайде, або Що цікавого трапляється на роботі

В епоху технологій працювати з інформацією можна по-різному.

Колись один мій добрий знайомий сказав мені, що не буває хорошої чи поганої роботи; усе, як у будь-якій сфері нашого життя, визначає любов – до того, що ти робиш, як ти це робиш, до того, що зрештою в тебе виходить. Лише коли я пішла працювати, то зрозуміла, що саме він мав на увазі…

За останні дев’ять місяців працюю вже на другій роботі у своєму житті. І хочу сказати, що це таки складно — знайти те, що ти любитимеш робити або принаймні намагатимешся любити. Але все не настільки погано, коли знаходиш людей, з якими не тільки працюєш, а й можеш весело провести час, потрапляючи в кумедні ситуації.

Отож, я півроку працювала в комп’ютерній компанії, де моїм завданням була обробка зображень. Дружний колектив, цікаві завдання і підтримка 24/7 з боку колег, але… головне в цій роботі було не забути свій пароль доступу в систему, інакше це оберталось в катастрофу всесвітнього масштабу. Бували випадки, коли я цілу годину не могла зареєструватися в системі або коли колега, записавши пароль на папірці, залишила його на своєму робочому столі, а потім цей папірець хтось викинув, — стільки прокльонів на адресу однієї людини я в житті ще не чула. Щиро сподіваюсь, що вона зараз жива і здорова… Найяскравіше враження в моїй пам’яті — це інструкція в картинках і в відповідних позах під назвою «Як правильно користуватись унітазом» (вона висіла на дверях у туалеті; її адміністрація двічі змінювала, оскільки деякі люди ніяк не могли зрозуміти цього «складного механізму»). Це було справді дуже кумедно, бо «інструкція» прийшла всьому офісу в наш загальний чат — реакція колег в той момент була безцінною.

Згодом мені довелося змінити роботу, нині я працюю в страховій компанії, де щодня переді мною лише стоси страхових полісів, які необхідно вносити в базу даних. Цікавого — нуль, але в усьому є свої плюси: тепер я знаю багато дат і прізвищ, а ще різноманітних комбінацій цифр. До речі, з абсолютною впевненістю можу сказати, що найбільше людей народилось в березні — так показує моя щоденна практика. Не знаю, для чого я це знаю, але нехай буде про всяк випадок. Бувають люди, які приходять страхуватися і самі не знають, чого хочуть; з такими мені ще вчитися і вчитися працювати. А ще мені часто не вистачає мого робочого столу для усіх тих документів, які маю за день-два повносити в систему. Одним словом, тихо, але трішки стресово. Проте це знову ж таки досвід; навіть якщо в майбутньому він мені не згодиться, я рада, що взагалі спробувала для себе і такий вид діяльності.

Я вірю, що мої пригоди тільки починаються, що ще не один раз доведеться шукати себе, але, мабуть, це і є життя, коли не стоїш на місці, не осідаєш, як чайна заварка, на дно, а рухаєшся так, як можеш. Зрештою, нічого ж не втрачаєш, навпаки, щоразу буде можливість заводити нові знайомства і разом проживати цікаві моменти, які трапляються на роботі.

Альона ГРИЩУК, магістрантка журналістики

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *