Оноричні есеї-подорожі від несподіваних авторів. Частина 1

 

  1. Я прокинувся

Зовсім не пам’ятаю, що було вчора: усе, як уві сні.

Живу я у величезному футуристичному будинку, виглядає він, неначе плитки доміно, які стоять одна на одній. Знаю, звучить смішно, але я навіть не пам’ятаю, як він мені дістався. Таке відчуття, що я тут уперше. Проте я ідеально знав, де що лежить.

Прокинувся через будильник. Дотепно, що на ньому стояв саундтрек із фільму «Армагедон». Сам фільм непоганий, але пісня просто жахлива, як і обличчя виконавця. До речі, пісня називається «I don’t want to miss a thing» гурту «Aerosmith». Жахлива пісня…

Навпроти мене стояв столик для сніданку. На ньому – миска «Бесєгра» з ІКЕА. Купив я її мамі на день народження. Миска була зроблена із загартованого скла, але виглядала так, наче виготовлена з кістяного фарфору. І мені здавалося, що раніше вона була зовсім іншого кольору.

У посудині лежала чимала купа солодкої, як мед, полуниці. Полуниця зараз дорога. Сезон настане лише через 2 тижні.

Я поснідав й одразу відправився до вбиральні (думаю, ви й самі знаєте, для чого).

До пар лишалося ще 50 хвилин, і я не дуже поспішав.

Вийшовши на балкон, узяв зі столика мундштук і сигарети «Treasurer». Я постійно їх курив. На них мене підсадив Зигмунд Фройд, коли ми зустрілися в нього на дні народження. Принаймні, мені тоді так здавалось…

45 хвилин до пар.

Викуривши сигарету, пішов одягатись.
У мене величезний вибір одягу, думаю навіть більший, аніж у Пилипа Кіркорова. Починаючи зі звичайного повсякденного, закінчуючи шубами з норки з алмазами замість ґудзиків. Цікаво, скільки потрібно вбити норок, для того щоб зшити шубу, яку придбає черговий поп-співак?

Я одягнув те, що перше втрапило у вічі – це був малиновий піджак, біла футболка з написом «Я не такий, як усі», штани колаборації «Gucci» та «Supreme» і туфлі з крокодилячої шкіри.

Я, до речі, вегетаріанець, ну, веган, як вам завгодно.

25 хвилин до пар.

Настав час виходити.

Вийшовши з дому і пройшовши 20 метрів, я побачив своїх сусідів – сім’ю Іванових. Вони постійно сварились, просто не перестаючи. І ось знову…

Ви, до речі, знаєте, як гасять величезні лісові пожежі? Браві хлопці з пожежної служби, яка спеціалізується на таких пожежах, викопують рів, а на протилежній частині розводять іще одну пожежу, потім “направляють” її на ту – велику. Чекають, доки все не вигорить і вже не залишиться чому палати.

Їхні сварки можна було порівняти з лісовими пожежами, бо вони намагались «загасити» одну сварку іншою.

20 хвилин до пар.

Ой, я не сказав: на пари я дістаюсь на власному вертольоті. Проте є один мінус – вертолітний майданчик знаходився на висоті. Піднімаючись туди зі своєю модною сумкою «Supreme», в якій лежали раніше згадані мундштук та сигарети, ну і, звичайно, декілька підручників (куди ж без них?), я почувався Сізіфом, який суне цей триклятий камінь на гору.

7 хвилин до пари.

Біля вертольота мене чекав мій “Водій”, звали його Олександр. Назвали його на честь Олександра Пістолетова, якщо ви розумієте, про що я. У нього був пригнічений вигляд. Пізніше я довідався, що його покинула дівчина, пішла до хлопця, схожого на Луку Модріча (це футболіст, у разі чого).

3 хвилини до пари.

На вулиці була жахлива спека, тому задля охолодження я налив собі мартіні з льодом і знову закурив. На мене дув прохолодний вітерець із кондиціонера. Здається, я задрімав на декілька секунд, але це не точно…

1 секунда до пари.

Я прокинувся!

Прокинувся в автобусі «РОЖИЩЕ – ЛУЦЬК», за проїзд в один бік у якому щоденно віддаю 22 гривні.

Насправді добре, що я прокинувся, те життя не для мене…

Автор: Максим АМБРУТІС

Переклад: Олександр ЦВЄТКОВ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *